У твоєму садочку росте калина
І співають солов'ї.
На клумбі цвітуть троянди й гвоздики
Квіти кохання й смутку вони.
В очах твоїх дівчини усмішка сяє.
Вона кружляє у танку
Як пташка в небі літає,
Голубка вона, прекрасна і ніжна.
Відблискують на сонці русяві коси,
В очах ти бачиш синій океан.
Колір очей її відбився в пам'яті назавжди.
І перший поцілунок ваш.
І вдалині від дому,
Під пострілами автоматів
Під кулями і ранений, знесилений...
В останню мить її б згадати.
В останній раз би обійняти
І приголубити хоч раз...
Не в змозі подолати смерть
Ти прийняв би її легко й просто
Якби не знав її.
Якби не пам'ятав цей сміх.
І що ж робити?
Молити Бога? А як же ж старенька матір?
Не забути руки, що дарували тепло
Голівці маленькій і світлій.
І сиві, що в косу заплетені, локони
У тіні дому старого, що стоїть ледь-ледь у горах.
Материнські сльози, такі гіркі...
Не передати ту печаль,
Коли дитину проводжаєш,
Коли дитину забирають.
І все ж таки, це твоя країна.
Ласкава й сильна Україна.
За неї ти віддаш життя,
Але коли ти будеш знати,
Що було це не дарма.
Вперед усі! До бою!
Беріть усі у руки зброю!
І захистіть свій рідний край!
Від тих, хто хочуть лише грошей, статків і жратви.
Кому начхати на людей, їх горе і життя!
В словах чиїх немає правди.
Від тих, хто сіє пропаганду.
Від падалі, яка артистом стала,
А не провідником народу, хоч і не твого.
Якщо не допоможе слово,
Допоможе крик.
А якщо потрібно, то і рик,
Бо звір не знає мови,
То не люди.
Нелюди і все, що їм дано.
Як може жага слави, влади і
Всезагального признання
Затуманити чийсь розум?
Як же ж можна забути про любов?!
До матері і жінки, дітей і немічних,
Голодних, нещасних, обездолених, сиріт?!
Катувати і мурдувати, сміх і годі...
Серце не болить?
Мерщій, вставайте! Підіймайтесь!
Як ви посміли на коліна впасти?
Ґвалтівники позарилися на землі,
Що зроду-то не є їх.
Усе, що в тебе є - це зброя.
Твоя - це руки, ноги, голова, моя - це слово.
У мені палає безсмертний вогонь,
Це дарує мені силу.
Вперед, покажемо ми хану, пану чи комусь-то там,
Що означає зазиратись на чуже,
Що означає дух і щира віра.
Зможемо усе!
Тебе будуть пам'ятати.
І на вустах ім'я твоє буде лунати.
Ти герой, цвіт нації!
Не переживай, за тебе відімстять.
Вона прийде до тебе у сльозах.
І обіймене тебе в останнє.
І на могилі цвістимуть гвоздики.
Квіти смутку вони...
і ще лишу один комент.
вирішив познайомитися з Вашою творчістю - віршів не зовсім багато, тому ось я вже дібрався кінця, й можу сказати, що як же добре, що Ви не піддалися в'їдливо-римованим шаблоном й давали волю словам!
як потрібно відпускати їх, щоб малювати справжню картину.
я піддався цьому, й вже півроку не можу відкинути ті шаблонні думки, які нав'язують римувати "біль-хміль, кров-знов" і т.д.
пишіть, чекатиму новинок
у роки навчання в школі мені дуже подобалося як писали Шевченко й Українка, мій стиль чимось схожий на їх, хотілося б безумовної індивідуальності, але цього дуже важко досягнути
дяку, що чекаєте
невимовно болючий крик, а не вірш.
іще 2 роки тому Ви писали так
І все ж таки, це твоя країна.
Ласкава й сильна Україна.
За неї ти віддаш життя,
Але коли ти будеш знати,
Що було це не дарма.
Що було це не дарма! І от сьогодні знову ми повернулися до цього.
Хоча, не повернулися. Зробили новий крок. Війна з нами ступає слідом вже дев'ятий рік.
Невимовно.
не для всіх війна триває 9 років, для когось півтора року, для когось її немає зовсім
дуже неприємно спостерігати те, що світу байдуже, деякі навіть зляться за те, що ми про неї постійно розповідаємо, аби ті не забували... інколи мені здається, що світ божеволіє