Дощ прийшов надвечір в наше місто,
Срібних крапель плачуче намисто
Засліпило дзеркало вікна,
Громом шиє дивні візерунки
Нитка блискавки на небі чарівна.
Ти далеко, там, за небокраєм,
Як мені тебе не вистачає,
Крає груди невгамовний біль,
В розпалі давно червнева спека,
А у моїм серці - заметіль.
В моїм серці - люта хуртовина,
Не вщухає ані на хвилину,
Не дає покою ні на мить,
Тугу розливаючи по тілу,
Жалібною піснею бринить.
Мила, люба, лагідна, єдина,
Не моя і не твоя провина,
В тім, що жить не можу я без тебе,
Що завіяв душу сніговій.
Відчуваю лиш одну потребу -
Дочекатись, коли крига в серці скресне,
Коли погляд твій в очах моїх воскресне,
Коли ти вгамуєш в грудях біль,
Коли проженеш п'янким цілунком,
В далечінь червневу заметіль.
Ну що, допоки я на поетичному бездоріжжі, та й у січні немає хурделиці, буду діставати свій старенький арсенал і стріляти зброєю із зшитка. Був 2007-й... Майбутня жінка поїхала до Трускавця відпочивати. В "поникшей тишине квартирной тьмы" мені було зимно, у серці мела віхола, хоча надворі буяв червневий розмай. Так народилась "Червнева заметіль"...
