Душа марніла під глухим склепінням,
Давно забута, відсторонена, чужа.
Вдивлявся в пальців крихітне тремтіння.
Він втратив душу гордо й не спіша.
В саду загублених бажань,
В тумані розпачу й нещастя:
Боровся під егідою страждань.
Він падав, падав й знову піднімався
І крик його прорізав тишу ночі-
Агонія як неминуча мить,
І ридма плакав затуливши очі.
Він слухав тихо, як краса мовчить
Духовні дзвони старої цитаделі
Відлунням б'ють по молодим устам,
Втомився обіпершися на скелі,
І зась його плачу й пустим словам
Назавжди втрачений романтик-
Гумaнний вияв почуттів
Загублений в саду схизматик,
Що взнати істину хотів
Його життя- постійні перешкоди,
І ворогів у нього вдосталь скрізь.
Ним володіють вищі ляльководи,
А він стоїть, немов сліпий від сліз.
