Спалила фотографії монашка
І залишила грішний монастир.
Злетіла вільно вільна пташка,
Шукати в буднях тихий мир.
Стара одежа досі чорнокрила,
Сухе волосся, сковане життя…
Вона легені ладаном розбила,
А сповідь зруйнувала почуття.
Вона у горах загубила щастя,
Занадто пізно віднайшла себе.
Над нею білий світ знущався,
Щоразу глибше — за живе.
В глибокій річці злість втопила,
Та тіло течія не прийняла…
В чужу калюжу наступила,
З сестер прокляття не зняла.
Вона уже тоді, тоді померла…
В очах її не залишилось сліз.
Сумління душу геть протерло,
Загнало у похмурий ліс.
З обличчя зморшки вроду крали,
Похилий стан просився до небес,
Синці на тілі більше не зникали,
І біль терзав, немов скажений пес.
Уже навіки дім свій покидала,
Просила помолитись за гріхи.
Монахиня востаннє помирала:
О, Боже, змилуйся, прости…
