Кричить сойка: ти де?
Луна гаєм іде.
Осідає на цвіт
Перших квітів і лист.
Ніжність в очі, де вись,
Голубінь ледь тремтить.
Хмарки гонять вітри,
Що їм є до весни...
До того, що в душі,
Що на серці... На дні
Пів-свідомості край,
Де межа? Відгадай,
Що турбує думки,
Що лягло між рядки,
Що вслухається в ніч,
Що так прагне ще свіч?
Відгоріло, либонь,
Що торкалось долонь?
Неповернення крок,
Мов намиста разок,
Що упало до ніг,
Що присипав був сніг.
Що теребить так жаль,
В грудях варить крохмаль,
Щемом повнить єство,
Бо воно - божество.
Та любов, що п’янить,
Що, як жайвір, летить
В піднебесний зеніт
Й крила палить вогнем.
Ще впадемо дощем,
Милий мій, ми у двох,
У землицю, хай Бог
Нас пробачить за все
І зерно проросте,
І наповнить серця
Тим вогнем, що життя
Невмирущим рече
Й розіп’яте живе
На хресті у ім’я
Та на славу Отця.
09.04.21
Ще впадемо дощем,
Милий мій, ми у двох,
У землицю, хай Бог
Нас пробачить за все
І зерно проросте,
І наповнить серця
Тим вогнем, що життя
Невмирущим зове
Й розіп’яте живе
На хресті у ім’я
Та на славу Отця. Як Гімн життю, Валентинко! Дякую!
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую сердечно і тобі за такий теплий коментар, Надійко!
Дякую, Валентино! 
