Я люблю губитися в ромашках,
Серед квітів ніжних, польових.
І коли щебече в небі пташка,
За́вжди прислухаюсь в спів її.
Я люблю кружляти в парі з вітром,
Доторкатись пальчиком роси.
А ще хмари, що пливуть над світом,
У пухкій, незвіданій красі.
Я люблю чудові літні ранки
І блакитне небо голубе.
Сонце, що оділо вишиванку,
А найбільше я люблю тебе.
Ти й ромашки дуже мені близькі,
Я любов завжи́ знаходжу в них.
Милий мій із юності хлопчисько,
Не забула я очей твоїх...
Як дивлюся на волошки в житі,
Бачу погляд й усмішку твою.
Найдорожчий ти в усьому світі,
Я любов для тебе бережу.
І нехай роки летять птахами
І тікає молодість кудись.
Буду йти я нашими стежками,
Поспішати буду, як колись...
Автор Тетяна Горобець
