Розлетілися по лісі діти-зозулята -
Що ж робити, як не знали де зозуля-мати?
Не отримали в гніздечку милості й любові,
Полетіли щоб збулися мрії кольорові:
Одне в пошуках багатства по світу блукає,
Друге знань чудесних хоче, третє рід шукає.
Не потрібні зозулята у великім світі -
Всі про сво́їх лише дбають. Не чужих кормити.
Так і маються по приймах, шукаючи долі,
Тягнуться за течією, рухаються кволо.
А де ж в цей час їхня ненька? Чому відпустила?
Давно її пройдисвіти у клітці закрили.
Її іменем закони звірячі приймають,
Майно її розікрали, дітей проганяють.
"Не зозуля я, рідненькі" - гірко промовляє,
Над долею відлетівших стогне та ридає.
"Повертайтеся до мене. Звільніть мене, милі.
Ми із вами ще зведемось на ноги у силі.
Виженімо кляту нечисть. Поборем руїну.
Не зозуля я, народе, а мати-Вкраїна".