|
... Стою біля воріт, як цап, куняю.
Що кулі, душі, пролітають повз.
Проте сюди вони не потрапляють
Ні прямо, а ні впоперек, ні вздовж.
Хоча й терпіли і поклони били...
Жили в страху: що сіре — не руде -
Щоденно каялись й нічого не робили -
Пусте, як в діжці з діркою, гуде.
Потрапити у Рай - зовсім не важко,
Але не пройде ні одна сволота.
... Аж хтось іде, неначе чорт із казки,
Кричить із далеку:
- Ген, відкривай ворота!
Ти що, не чуєш? Швидше, клятий сину!
Невже я маю час отут чекати?
Чи штурхана бажаєш нижче спини?
Не раджу-но, зі мною жартувати!
- Козаче, ти ніщо не переплутав?
Це не гуральня, а ворота в Рай!
Козак-берсерко посміхнувся в вуса:
Бери ключі та швидше відчиняй!
- Ти що, святий, чи праведник який?
Мо, видатний апостол-боголюб?
Сюди потрапити — і думати не смій!
Не місце тут агностиків-приблуд!
- Отак тобі! Не радо тут стрічають!
То, може я назад тоді піду?
Усі чорти про мою славу знають -
Бо я для них страшніший за біду.
- Ти хто такий і як, козаче, звешся,
Кому я мушу браму відчиняти?
- Я просто з пекла бою от приперся,
Петром назвали рідні тато й мати!
- Вітаю, тезко, що у нас забув,
Можливо, випадково заблукав?
Допоки матюків тобі не гнув -
Іди, небоже, в мене повно справ!
- Стривай-но, діду, часу трохи є
Посиджу біля тебе, відпочину,
- Гаразд, розказуй про життя своє,
А я послухаю, бо маю де хвилину.
- Побачив світ у справжньому раю,
В раю земному — неньці-Україні.
Її кохаю вірно і люблю -
Її лани і плеса срібно-сині.
Люблю більш бога, люльки і коня,
Люблю сильніше за усе у світі
Мій шлях земний — то є її борня,
А не дурня у “божім заповіті”.
Авжеж, нам всі розказують байки:
Шукати щастя тільки в потойбіччі,
А на землі — лиш піт та мотузки,
Ще краплі сліз на спраглому обличчі.
Навіть богів у ярма запрягли:
І Батько й Син — всі як один страждали ...
Хто не повірив — підло розпʼяли -
Щоб кровʼю умивались і мовчали.
Рабам — робота — грішне і святе,
Лиш вольним — воля і натхнення...
Інтриги блазня, підступ час плете -
Таким годує Тора “наученням”:
За краєм начебто чекає усіх Рай
(В заручниках дружини ваші й діти)
Не віриш — то іди за небокрай -
Маніпулятори керують усім світом.
Працює? В мізки додають олії:
Там справдяться рабів всіх мрії!
Цілуйте образи, ікони!
На сповідь стадо!
Бить хрестам поклони!
Працює? Гроші хай несуть -
"За те покажемо до Бога путь!"
Покажемо? А чом би й ні?
Єретики — горіть в огні!
Хто в це не вірить — убивати!
Рабам завжди потрібні кати!
Аби натхнення вистачало -
У думи заливають сало,
На очі одягають шори,
В сідниці заганяють шпори!
Видовищ, страт і катування,
Здоровий глузд всім передав вітання!
Спокус побільше - через край,
Горілки, буркуну — піддай!
Ату, у віртуальний світ!
Ви — черви! Не людський нарід!
Працює? Як годинник веж -
Брехні потік не має меж!
З іще живих йде сморід тління -
Складна наука управління.
“Наука” скаже: так і треба...
Чекайте, вівці, мани з неба,
Молочні ріки потечуть,
Розкриють вам і гріх, і суть.
Молочні ріки ... калачі,
Не ангел - ворон на плечі.
Допоки не прийде Спаситель
Мовчіть, молітесь і терпіте,
Чекайте, люди, сподівайтесь,
Та розумом не переймайтесь!
- От звідки в тебе така мова?
Невже до Бога твоє слово?
Чому ж бо маю хулу чути?
Не можу я того збагнути ...
- Пробач, якщо тебе образив
Та не збрехав ніяк ні разу.
Я землю чесно боронив
Від запроданців, ворогів.
Козак назавжди - воїн честі -
Чортів чешу я проти шерсті!
Лиш правда на землі свята!
Брехня — в собаки з-під хвоста.
І хай би дризнули всі разом
Чи від страху, чи то від сказу.
- І я - Петро. Святим всі кличуть.
Який до півнів не чекав,
Так вийшло, що ізрікся тричі ...
Чортів до Раю не пускав.
- Он як! То ти аж тричі зрадив!
Божився скорше навіть за півнів?
- Стривай,козаче, гарну дам пораду:
Не гріх дурити наших ворогів!
Який святий, коли б тоді на турні,
На радість прихвосням юдейським і попам,
Та дав себе отак пошити в дурні?
Най, краще б я ями копав отам.
Чи мудрість в тім, щоб мовчки йти на страту?
При тому, що всі плани їхні знав,
І зрадників поїти, годувати,
Жувати шмаркалі й ловити гав?
Останнім віслюком би був тоді,
Коли б отих жидів не надурив!
Ходити вмію навіть по воді ...
Навіщо б я себе та напастив?
За віру справжню треба не вмирати,
Бо землю боронити тре живим,
А ворогів та зрадників — карати.
Отак було і має бути тим!
- Стривай, то ти Петро?
Чи ти Ісус?
Ходити по воді вмів тільки Він...
- Спитай одразу як усе було,
А не тягни по краплі пари з уст.
Десь за воротами ударив перший дзвін
Ти перший хто спитав мене про те ...
Дурня - для дурнів. Ті Єванглія - пусте
Як мене звуть? Зви просто: Божий Син
Продажний Симон і брехливий Юда ...
Усі без вийнятку — свиня то є свиня.
Коли сказав, що зрадник один буде -
Перепитав з них кожен: то не я?
Скажи усім, на тій страсній вечері,
Що кожен свій гешефт із того мав -
Мене б і задушили у печері
Такого б собі облизня піймав!
Коли не зрадник - "чи не я" питати -
Єдине запитання було б: хто?
А їм те байдуже і на мене начхати ...
Аби не він ... Чи я не знав про то.
Коли не тицьнув я ні в кого пальцем,
Їх попустило — пили “кров мою”...
Разом побігли в ніч, наче зайці,
Як когути не кликали зорю.
- Але ж тебе схопили й засудили,
Затим розпʼяли, потім ти воскрес ...
- Ой йой - попи нагородили!
Щоб в неї вірили — брехня не має меж.
Насправді, знав про змову від Іуди,
Напередодні той зізнався, розказав ...
І ми домовились, що краще з того буде,
Щоб Симона, за мене, цілував.
Той як напʼється, на себе не схожий
Не бритий і не стрижений - капець.
Щоб не пізнав ніхто - бо то не гоже,
Межиочі поставили синець.
Чудово вийшло, речі поміняли,
Я ману напустив на геть усіх
Хоч, правда, ледве тричі не злапали,
Але відмовитись від себе — то не гріх.
Після розпʼяття я забрав родину
Пішов пророчити по землях і світах
І більше не вертав у ту країну -
Араби нарекли мене Алах ...
Яких імен я тільки не носив -
Аби горшком не називали чи відром.
Моє імʼя простеє — Божий Син,
А зараз, у воріт, всі звуть Петром.
Ударив вдруге у Раю церковний дзвін
- Ну що, ходім, запрошую до Раю ...
Відкрились двері, наче з неба грім
- Проходь, козаче, це тебе вітають!
Козак з поваги люльку загасив,
З цікавістю зайшов у двері брами,
Зняв капелюха, чобіт обтрусив.
Його зустріли рідні тата й мами,
Діди і прадіди, загиблі побратими -
Всі оборонці рідної землі.
Він був щасливий щиро поміж ними
Котились сльози і великі і малі.
Бо слів не треба — радість не базіка,
Вона безмежна, всеосяжна наче суть,
Вона — любов велична і велика
І чиста, як у небі потонуть...
- Ну що, козаче, час тобі іти -
Комусь же треба землю боронити
Допоки вороги є ще й кати,
Відколи над землею сонце світить.
Ударив втретє дзвін як із гармати
Козак прокинувся: що то оте було?
Він в бліндажі, арта здалека гатить,
Смачний куліш готує кум Петро ...
І черга вже на варту заступати.
12.08.21
ID:
921994
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 12.08.2021 04:28:35
© дата внесення змiн: 01.09.2023 07:20:30
автор: Петро Кожум'яка (Ян Укович)
Вкажіть причину вашої скарги
|
