Втомлене сонце невиспане знов,
Сонно махає мені за вікном.
Наче той птах, що малює крилом,
Наче поет, що кохає пером:
Кожен рядок — поцілунок й любов.
Втомлене сонце сховалось за хмари.
Дивно, та це не розвіює чари.
Серце тремтить, мовби струни гітари,
Тихо пишу під ритми й удари.
Осінь так близкьо й так солодко манить...
Втомлене сонце, вечірні обійми.
Як же без нього дивитися фільми?
Як усміхатись й радіти життю?
Як не шукати його, коли сплю?
Все без мети і усе безнадійне,
поки знов промінь мене не підійме...
08.09.2021
Стаськів М. А.
