Блакитне небо вбирає дитячі душі.
З-під завалів будинку солдат виносить життя.
У долонях потрісканих згорточки щастя байдужі.
Їх не врятували ні доля, ні укриття.
Обвуглені янголи крила підняли до неба.
Навіть у грізної смерті є до них співчуття:
Вона ніжно збирає серця, яким битися треба,
В яких було стільки часу, а тепер - небуття.
Вони мали співати тоненькими голосами.
В них попереду був не один десяток зим.
Вони досі лежать на грудях у мами.
Їхні душі - м‘які і легенькі, мов дим.
Вони закрили собою небо. О праведний Боже,
Невже ти дозволиш їм захищати нас без меча?
І я знаю, Україна таки переможе,
Та чи варте хоч щось смерті малого хлопча?
Дівчинка, віночком закосичена,
Хлопчик у штанці новенькі вбравсь,
Щоб іти в останню путь, присвічену
Заревом і вибухом нещасть.
29.05.22
