Приснився сон: гучна левада,
(Діл монастирської землі),
На ній іде козацька рада.
Он два воли стоять в ярмі.
Кругом сніги, мороз лютує,
Димлять здалека димарі,
Та коні по дворах гарцюють.
Зібрались пізно козаки
З своїх віддалених острогів.
Рипіла морозно дорога
І діти, взувши чобітки,
Не бачивши в селі параду,
Збігались глянуть на леваду...
Прибув і гетьман наш Богдан,
Поважно стали в круг старшини,
Прибулі гості з Московщини
Розпочали свій балаган.
Кричав сердито до народу
Бутур – московський воєвода,
Онук Буй-Тура із Орди,
Що його цар прислав сюди
Від козаків дістати згоду
Цареві присягнуть чолом,
А цар візьме їх під крило.
Бутур, по суті – царський чин
Якому цар дав кличку Лин,
Бо він, як лин – туди, сюди
Петляв добренько без води.
Виходив з перепряг сухим,
І нашим хлопцям кошовим
Наговорив такого молу
Й схилив підтримати свої
Рядки сухого протоколу.
Яка була то давнина...
Мій сон по ній летить
Не присягала нам Москва
Козацтво боронить.
Стояв на небі дивний слід:
Три ангели сліпі,
А їх водив голота-дід
У роки золоті.
Вони, було, зібрались йти
До козаків на Раду
Та не пішли...
У тій тиші
Загавкала собака, мабуть.
Сон затремтів, миттєво зник,
І довго темрява диміла чадом,
Та бачу знову в небі лик
І раптом Доля визирнула з Аду,
Читаючи на сірому папері
Невдало-сірий текст,
А козаки проходили крізь двері,
В яких чорнівся напис: „СМЕРТЬ!”
Кружляли ангели. На дикому морозі
В них крильця опадали. Кіт на возі
Орла двоглавого із люшні видирав,
А я все спав і спав...
А в мріях нісенітниця верзлася.
Навіщо перед сном читав
Про ратні подвиги козацтва?
– Ви присягніть царю на вірність! –
Все під оферту крутить воєвода.
І тут у старшини озвалась гідність:
„І цар хай присягне! Тоді ми згода...”
І знову москалі бадьоро й голосисто
Торгуються на родовій біді,
Ці вічні трутні, Руссю не добиті, –
Сини Орди.
Стояли козаки похмурі на тій Раді,
Богун коня стривожено гнуздав,
А хтось кричав у спину:
– Батьку! Бога ради!
Та він наче не чув, не помічав
Серед громів зими у ніч помчав,
А з ним і низовий народ левади.
Морозні дні, може, діждуться волі,
Як сонце припече? А зараз таки голі
Від дотику гетьманської руки...
Та кожен має право на думки
Яких-то обирати друзів...
Левада гомоніла у напрузі.
Лишилася, десь, сотня старшини
І сам Богдан з полетом* на попрузі
Казав: „Не буде гірше нам, сини,
Ніж ці роки плачу й кровопролиття.
Давайте присягнем Московському
царю,
Щоб нам заступник був!”
Всі шапки зняли миттю
І поклялись... Кому?
Ні, не царю. Тому
Бутуру присягли –
Прибічнику Орди.
Історії шляхи лишили чорні згадки
То моя думка в сні петляла поміж небес:
То до біди зайде з думками обмінятись,
То з горем гомонить про спільний інтерес,
То долю запита про непорядки
І не могла та думка в сні піднятись
До тих вершин, де б мій народ воскрес.
Прокинулась, таки
Аж через три століття,
Коли давним-давно
На тій угоді – хрест!
ID:
957162
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Епічний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Історична лірика
дата надходження: 21.08.2022 23:59:15
© дата внесення змiн: 21.08.2022 23:59:15
автор: Володимир Чорномор
Вкажіть причину вашої скарги
|
