Ракети... Гради... Вий снарядів...
Сьогодні... Двадцять перший вік...
І тиші..., як ніколи, раді...,
Яка тепер... лиш... раз на рік...
Вир вибухів... Уламки... Сльози...
Розбиті вщент, мов скло, життя...
Дитинства стерті всі дороги...,
Дорослі кроки в небуття...
Винищувачі... Грім... чи вибух...? На жаль, уже не розбереш...
Чекають на дорогах міни... Спокійно більше не пройдеш...
Ридає серце кожен день від споглядання цих руїн...
Щомиті молимося Богу про смертну кару цих створінь...!
Немає вже ніяких сил... Лиш на душі- пекельний біль...
Щодня тебе зсередини з'їдають шалений сум і цей жахливий відчай...
Та буде добре все! Повір! Ми ще відновим наш політ!
Це є незмінний український звичай!!!
