Серце прагне втечі, але
розум каже: "Все дарма..."
На вулиці давно вже вечір,
я випив келих порожнечі.
Дивлюсь у небо, шкода, та тебе нема...
Йде дощ, усі лягають спати,
повільно тону у кімнаті.
У голові чомусь іде моя німа війна.
Та все ж доводиться чекати.
Вона сидить навпроти злякана й сумна...
Не бійся доленько кохана,
я візьму твоє горе й рани,
горою стану, не будеш одна.
І тихо вкрию у тумани,
чекатиму допоки встанеш й сам впаду до дна...
От тільки б ти наснилась знову,
така заквітчана й казкова.
в моїх обіймах, де видніються зірки.
І лишиться лиш тихе слово,
здається відібрало мову...
17.02.2022
Стаськів М. А.