Через страх, через біль, через втому -
попри все - піднялась і вперед.
Але Боже, так хочу додому,
що гірким є на смак мені мед.
І мій час зупинився від тоді,
коли в мене забрали моє.
Ця весна є продовженням тої,
де був потяг, паром і фойє.
Я так хочу спочатку почати.
І до ранку проспати хоч раз.
Але біль через відстань і втрати,
не дає мені сну довгий час.
Це триватиме, певно, до скону.
Набираюсь терпіння і сил.
Але Боже, так хочу додому.
І не можу, бо в мене є син.