українському військовику, саперу інженерно-саперного відділення 137-го ОБМП, Герою України присвячено
Прожив так мало – лиш від сотні чверть,
Хоч не хворів, у силі був і цвіті.
Прийняв свідомо він від долі смерть
Щоби могли пожити інші в світі.
Замінував і підірвав він міст
У місті Генічеську і… – до неба.
Який у цьому, скажете ви, зміст?
Глибокий! Терміновою потреба!
Потоком танки сунули з РФ.
Ще мить - крізь міст дісталися б до міста.
Віталій розумів, це яв, не блеф,
Тому й сказав вогню якшвидше: «Віста!»
Хід військ ворожих він спинив на час.
Його підрозділ місце встиг змінити.
А потім – знову пекло. Плакав Спас.
Не чули зайди, зло ішли чинити.
Морпіх загинув... Маму біль бере –
Утік той сміх, що жив колись у хаті.
Героя орден і морський берет
Днесь на виду у синовій кімнаті.
Вчинок Віталія зі схвальним почуттям
Прийняла неня – думав про державу!
Віддав за неї без торгів життя!
Здобув родині й Україні славу.
25.07.23
