Ой, досадная розпуко,
Серденька не край.
Час тобі, душевна муко,
Десь за небокрай
З нього йти, іти навіки
З серця, щоб пішла
І у ньому ти вовіки
Більше не була.
Гей, ти чуєш? Не ховайся
В серця глибині.
Геть із нього забирайся!
Щоб повік в мені
Не було й твойого духу,
Не було слідів.
Ти ж спричинюєш розруху
Світлих почуттів,
Що будую я із того,
Що дає життя,
Щоб впродовж життя усього
Світлі почуття
В ньому жи́ли-поживали
Дійсно, а не в сні
І щомиті дарували
Щастячко мені,
У якому б я купався
Цілі ночі й дні,
Щоби світу я всміхався,
Як і він мені,
Стелячи мені дороги,
Кóтрими б ішов
Я із кликом перемоги,
Що я все ж зборов
І розпуку, й муку в серці,
Їх зборов на смерть,
Щастю відчинивши дверці,
Сповнившись ним вщерть.
Євген Ковальчук, 15. 09. 2020
