По вінця паркану наповнено сад
Зелена́вистим в’ю́нченням травня.
# від «витися»
Чарі́вної юності свіжа краса
Переповнює, ллється за край,
Випромінює, гра його барвами;
Крізь парканчик звабливо він дивиться
Зеленню крізь білизну́;
Посмугованих стовбурів фарбою зни́зька
Крізь смужки ву просторі сну;
Крізь горд(у~о)горожу, ясну, –
# -у-
Від чути та бачить прекрасне негідних,
Від закостенілих, нечу́лих.
В саду над з камінчиків круглих пагінчиках
Стежки гнучкої віщує
Фонта(н:)а опалих пелю́стках,
На струшеній пудрі солодкоголосого
Цвіту пилку з крил метелика.
Пташок щось немає… Так тихо… Запрошують
Тільки неначе дерева
Такими природніми жестами
Далі почимчикувать повз фонтан,
Через кручені натяки гальки
На те, як далеко відбитися ладен
Хто від «треба» напряму хва́леного.
І йдеш між стежи́н гілля́ з га́льки.
Між вибілених ніжок стовбурів крутяться
Статуї муз. Мов художник
Такий романтичний, такий музам любий
Творив у замрі́ях садочок
При домі – палаці з колонами
(Теж в підлітковій уяві породжені).
Статуї муз дев’ятьох.
Зачарувались у позах художніх,
У витонченій пісні-тьохканні
Тіла гнучкого – в сні льопання.
Подивишся ву синю глиб
Безсонячного неба…
Рівномірно хмари плинуть;
Як і постаменти,
Білі, ніжні та граційні,
Жестами співають.
Хоч без сонця, небо синє
Світло прославляє…
Наче віддаляються
Хмари в нескінченність,
Як «повісити на цвях
Полотно» із шестям
Намагаєшся, замі́ривсь
Як їх зоро(м:)ацнуть
Крізь віконце в листі, вірнім
Бруньок сколкувацтву.
# безвигадному копіюванню
Як нема з чим порівняти
Філософський танець,
Наче хмари, віддалятись,
В о́ці, від питання
Про наразі важливіші
З небуття проблеми
Починаєш – вже й у ніші
З вуст міфологеми;
Улеті(в:) безмежну шпарку,
І в абстрактних сенсах
Розчинивсь; а попід арки
Міг дійти до сцени…
– Як майстерно все списано, злизано з Аттики
Гі́псовим ві́дливом, вправно.
Знали б ще, фарби що правила патока
Духом скульптур незрівнянних.
Лиш стилізація, справді,
Сад геометрії танцю насичує…
– Хай і вторинність у смутку
Пігмент нас – митців – не занурює; зичення –
То ж не є злочин. На ру́х дивись!
Гля(нь~н)а співочість, заручену
З храмом здорового, мо́цного тіла –
Не з язиком обмоту́зеним.
Як голоси заплелись рук і ніг,
Вписані кожною з муз
У платонові гранники!.. Слухайте ж!
Дихайте в такт з дзюркотінням колодязя,
Поки навиворіт зе́млі
Одвічного чару, достатку й добробуту
Виставили, наче звернення,
Мов маніфест. То затве́рдімо!
Так, якби манна підземна дістала,
Танцюйте, під нею мов, зрадуйтесь
Силі пісень пантоміми, й між Талії
Та Терпсихори прославте їх працю;
Калліопу й Евтерпу прославмо ж!
Й у тиші (фонтан тільки ляскає ручками
Музам по мармуру-плоті,
Прикритим лиш мармуру-льону ґаптунком)
Багатоголосся оспівує голосно
(Як-то на жестову мову)
Справжній, невидимий сад – сад духовний
(Недосяжний він для багатьох),
Справжню, несплутану Серця промову;
Сад, де Наркіс йде, закоханий
В себе істинного, в правду в ньо́му.
– Що ж мережив(о)горожі
Відділя від яблунь цвіту?
– Чорнозем від тих, що вродять,
Нижнє «до» від верхніх «після».
– Я б лукаво зауважив,
Що «паркани – лиш формальність.
Перепони непросяжні
# непроникні, нездоланні
В голові, а не на мапі».
Я блукав гладкої гальки
Генеалогічним лісом,
Бо не мав собі на гадці,
Щоб паркан щось там розмітив,
Розділив. «Це ж для слабких».
Вічною́ність Геспериди
Яблуками неблизькими
Обіцяючи за тривкість,
Ваблять далі, вглиб зухвальців.
В тихім клубі «Діоген»
Пра́вильно хто вихиляси
Виставить напоказ (геній!),
Родоводом стежки з гальки
Той дійде в сад (вже безсмертний
Духом, пам’яттю зугарний),
Золотом де грає зелень
Плідності… Співать захочу –
Випхають мене. І все.
– Бо закон порушив творчий –
Сад-бо жестових пісень.
березень, 2023
ID:
999414
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 25.11.2023 13:22:33
© дата внесення змiн: 26.04.2024 16:38:15
автор: Редріх
Вкажіть причину вашої скарги
|
