|
О, Сонце! В мене губи як море солоні,
Говорив до Соланж морячок.
Загрубілі, мов мушлі, долоні,
Але серце гаряче в твоєму полоні,
Як в тенетах улов із морських зірок.
Я згубився в очах золотих і зелених,
В них бездонна морська вода.
Ради тебе зійду на берег,
Буду вічно опорою лиш для тебе,
Оминатиме дім наш нудьга й біда!
Та сміється Соланж нестримно і дзвінко,
Обіймаючи стан моряка.
Ох, юначе! Плетешся барвінком!
Та хіба говорити не ліньки,
Як на стані моєму твоя рука?
Нащо гарні слова й обіцянки,
Коли тепла й духмяна ніч?
Тож зривай поцілунки п'янкі панянки,
Ніби ніжні росяні нічні фіалки,
Роздягайся скоріше, слова облиш!
Я твоя, якщо хочеш, до самого ранку,
Лиш твоя - ти мені повір!
Ти таку не забудеш ніколи коханку,
Я відаммся тобі без останку,
Буду морем твоїм, мій ніжний звір!
Але завтра... Чи слово це не примара?
Я піду, лиш займеться зоря...
Бо співатимуть знову в порту гітари,
І фламенко, і в танго кружлятимуть пари,
Ну а ти пропадеш в морях.
Я не буду твоя, нічия не буду.
Бо настане наступна ніч...
Ти моряк - навіть ліпше за мене знаєш,
Як багато країв на землі незнаних,
Сильних тіл і вродливих облич,
Ніжних рук, вуст солодких, гладкої шкіри...
Як позбутися їхніх чар?
Обіцянкам твоїм я, звісно, вірю,
Та хоч зір із небес обіцяй без міри -
Не продамся, бо не товар.
Відступив, занімів, захололи руки,
Втік у ніч, не гамуючи сліз.
Піднялися вітрила розлуки,
І у морі втопити сердечні муки
Намагався довіку відкинутий скрізь.
Стільки раз з того дня піднімались припливи -
Не злічити, хоч міряй, хоч важ.
Молоді позирають на скелю в оливах,
Там вже довгі роки над прибоєм гнівливим
Палить люльку стара Соланж.
ID:
1003006
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 14.01.2024 00:14:17
© дата внесення змiн: 02.02.2024 12:31:11
автор: МАКСИМ САЛЬВА
Вкажіть причину вашої скарги
|
