А з висоти, у висоті -
Всі люди й ми, які були, -
Такі дрібні, такі малі,
І не розумні, й не дурні.
Минуле, то дитячі сни,
Розбавлені реальністю казки,
Які ми день у день торочимо собі,
Щоб не здавалося, змарновані роки...
Далеко ми, тепер на висоті.
Та чи наблизились примарної мети?
Чи із майбутнього знов дивимось згори?
Які маленькі крапочки, то ми.
Чи вкажемо на напрямок, куди?
Угору й вниз, і падай, і пощади не проси,
Бо укінці шубовснемо всі внікуди.
Літати, то як жити, то лети.