Роман Хвил. Клуб Поезії.
…Веслом розбивати навіяні хвилі,
По вітру тримати заточений ніс.
І гордо корити замучені милі,
Ще й знати при цьому, що користь приніс.
Та мріям не збутись, я це розумію,
Не зможу вже вибрати точний маршрут.
Щось сталось зі мною, я більше не вмію…
Щось тягне на дно, велетенське, як спрут.
Валерій Голуб.
Фінал кохання.
Гачу кулаком у замучені двері,
У шпарки стрімляю заточений ніс,
Кричу: -Відчини! Став на столик фужери!
Дивись, я букет і цукерки приніс!
Та мріям не збутись, я це розумію.
Тривожна здогадка у грудях пече.
Щось сталось зі мною, я більше не вмію…
А ззаду дільничний торка за плече…́́
Побутовий гумор
