*****
Сумую часом я за тим,
Що у минуле відійшло,
Хай навіть в мене й непростим
Воно в моїм житті було.
Але, звичайно, в нім були
Також моменти чарівні
Так, як і в кожного, коли
Їх слала доленька мені.
Того прожити вдруге я
Не зможу більш уже повік,
Та пам’ять людськая моя
В собі те берегтиме вік.
Вона – мов дім для тих подій,
Які від кожного із нас,
Немов лист буйний вітровій,
Навік відніс невпинний час.
Усі вони у ній живуть.
В ній також житимуть весь час
Події ті, які прийду́ть
І підуть назавжди від нас.
Ми зможемо всі пережить
У спогадах їх безліч раз,
Коло того нам закортить
Без жодних зайвих справ і фраз.
Нема чого нам тут гадать.
Для того, щоб їх знов прожить,
Їх варто буде лиш згадать
У будь-яку потрібну мить.
Цю здатність має кожен з нас
Так само, як також – забуть
Те, що відніс від нас птах-час,
Неначе так і має буть.
Та згодом може принести
До пам’яті він нам його,
Коли і не чекаєш ти,
Можливо, у житті цього.
Євген Ковальчук, 05. 12. 2020
