Вітерець зухвало
Загравав з вербою,
Розплітав їй косу,
Шелестів листвою.
Налякав осику,
Та затрепотіла
Обіймав березу,
Та зашелестіла.
Шепотів він ніжно
Про весну далеку,
Що вже незабаром
Прилетять лелеки,
Що він їх зігріє
І теплом і ласкою,
Що зима минеться
Буде для них казкою.
Та верба не вірить,
Заплітає коси
Бо листочки ніжні
Обпалили роси.
І не вірять вітру
Ясень і осика
Бо у нічку темну
Вже стає їм "зимко".
То ж даремно вітре
Розтріпав березу
І ламає віти.
Мабуть розлютився
Не на жарти вітер,
Воєм відізвався
І ламає віти,
Відриває листя,
Кидає до долу,
Хмари розганяє
І ганя по колу.
Та береза ніжна
Вітра не злякалась,
Похилилась долу
Але не зламалась.
Хай вирує вітер,
Гонить хмари долом
Не добитись ласки
Силою і болем.
