Львівська вулиця в сутінках.
Входять двоє колег зрілого віку з літературних кіл.
Перший
Як поживаєш в поїзді подій?
По понеділках ще не тягне під колеса?
Другий
По-моєму, життя — річ не улеслива:
Відстав верхом — то й не крутись, ти в нім не свій.
И немов так треба... Що ж, душі обнова —
Лиш в русі. Відчуваю: поїзд йде,
Та на пероні стоячи, б’ю себе в груди: я зі Львова.
...Ти зараз де?
Так, відчуваю, головою десь не вспів...
Що ж, яка сила, то така й робота.
Народ — тварюка: відбира перлини слів
І хоче полоскати ними рота.
Перший
Схоже на те: ти від Поета заразивсь,
Бо я тебе вже ніц не розумію...
Ти що, супроти демокра...
Другий (перебиваючи)
Шляк би тя трафив! Ти що, дурний?
Балакаю як вмію.
Бачиш: голоблю слова увернеш —
Не туди котиться підводонька-розмова,
Вже ніби й бачиш, увернути б, жити б,—
Куди тобі! Не можна зупинитись,
Вже в мізках щось ввімкнулося не так —
І йдеш до ящика для ідіотів, мать розтак.
Як гарно, пам’ятаєш, починав
Я говорити?
Перший
Всі ми гарно починаєм.
Потім, як женимся, мов подурієм:
Знать не знаєм, чого ми б’ємось?
Другий
Як розібратися, марні надії:
В кого немає клепки в голові —
Вважай, каліка. Нині часи — тії,
Та й всі отак живуть одвіку...
То що нам кажуть? — Що Поет не од землі?
Цей — може: зверху таки видно.
...Ну, ти дивись: згадав його — і проясніло,
Одразу проясніло в голові!!
Перший
І не говори:
Він як говорить — мені тягне догори
Всю голову. От чудасія!
Так головне, що я там ніц не розумію,
Що він говорить. Як то може бути?
Чого ж я деру носа?
Другий
Полегшало? То більш не бовкай, тьма,
Бо дишло повернеш знов до лайна
Політики.
Перший
Не розпаляйся, бо згориш.
Другий
Темний ти, брате. Ти — тільки наживка;
Світ хоче лиш духовної поживи.
Його з’їдять свої ж бо, українці:
Чужі не вгроблять — то свої це зроблять;
Підземний звір себе повторить завжди,
Поцілить в точку.
Перший
Не доведи Боже. Не будемо наводити.
(Виходять.)
(продовження буде)
Темний ти, брате. Ти — тільки наживка;
