Як бульбашка повітря в товщі скла
застряг навіки я в нудьги імлі…
Думки десь заблукали, доля зла
тримає розум сплячий в кабалі…
Порад безглуздість більше ніж смішна.
Боротись? Хто розкаже, з чим та як?
Ця товща скла тверда, вона міцна!
Не можу й ворухнутися, закляк!..
Скульптура, мім, розвага для роззяв —
це я, вже й тілом схожий на мерця.
Мій світ завмерлий — вічності анклав,
він — витвір божевільного митця…
Пливу крізь час… Лічити ночі й дні
немає сенсу, час немов кіно…
Як мушка у жовтавім бурштині
не щез я ще, хоч мертвий вже давно…
(грудень 2018 р.)