Моя країна захлинулась кров'ю.
На тілі не загоюються шрами.
Не гинуть люди ані в підмосков"ї,
Ні в Мюнхені, ні в Лодзі, ні в Майямі.
Продажний світ, стурбований та ситий,
Спостерігає вбивства та знущання.
І думає лише, де заробити
Грошей багато за своє кохання.
Спиняє третій рік сміливе серце
Цю кляту епідемію імперську.
Моя країна за свободу б"ється,
А світ-повія ліг в місіонерську.
Це ж не на нього падають фугаси!
"Ми терпимо, і Україна стерпить!"
Робити треба щеплення від сказу,
А світ стає у позу "шість да дев"ять".
Тут наші хлопці гинуть та сивіють,
Ціна життя не згадується всує.
А світ, ця відгодована повія,
Вульгарно стогне - щось там симулює.
Старанно приховавши всю огиду,
Моя країна задає питання.
Стара повія чахне не від СНІДу -
Смертельно інфікована мовчанням.
Іде війна. Роки. Криваві версти.
Повторюється все в малюнку рондо.
Повія - це, можливо, теж мистецтво...
А ти, продажний світе, - просто шльондра!
