Як незгадати моє рідне -
село, де мати виросла, жила,
де батько мій ходив до школи,
де я прожив ціле життя;
де бабця кликала до хати
на пироги та молоко,
де все цвіло, любов"ю пахло
неначе в казці все було.
Дитячі роки там минули,
село де Гонту роздерли,
де було все, й нажаль не було
надії, правди і весни.
Тепер там бачу пусті хати,
і річки майже вже нема,
верба, що беріг прикрашала
стоїть немов стара вдова.
Дорога вкрита камінцями,
що понаносило згори,
стежки зарозші бур"янами,
й кругом одні п"яні думки.
Упавший тин і сіра хвіртка,
вже й не скрипить, нема чого
лиш цвинтар з білими хрестами
ото таке моє село.
Як бачиш це - душа ридає,
куди поділись ті роки,
й чому так сталось, хто підкаже -
невже вмирає назавжди.
Надзвичайний вірш .....тільки нажаль правдивий!!!!! 
