Сиділа мати на порозі.
Чекала мати все листа
Не пише син,пропав в неволі,
Пропала й неньчина душа.
Укотре мати все просила:
"Не йди,синочку,залишись"
Війна проклята не зуміла
Дитяче серце зберегти.
А мати жде,усе чекає,
Чекає бідна на листа.
Не пише він та не втрачає
Вона надії до кінця.
Сиділа мати на порозі,
Покрилось зморшками чоло.
тримає лист в руці й невдовзі
Побачить сина вже свого.
І привезуть його ще зовсім молодого
Здавалося б,йому ще жить і жить.
Труна покрита квітами рясними
І він лежить,немов би просто спить.
А ненька бідна пада на коліна,
Трясеться вся,сльоза біжить.
Немає слів,щоб висказати горе.
Немає сліз,щоб виплакать біди.