Знову дощ...
Знову зболені схлипи
Крапель з даху
І крапель з очей.
І такий задощілий
Цьогорічний цей липень,
І з небес – що не день –
Знову смуток тече.
Крапотить безнастанно
Він по серцю чиємусь,
Умиває обличчя
І вуста, і думки.
І роз’ятрює рани -
Так підступно й нечемно,
І сплітає у цівку
Дощовиту роки.
Смуток – геть!
Дощ – на радість, напевно.
Він омиє знічев’я
Душу й серце чиєсь.
Так дощить недаремно –
Й по самотнім деревам,
І по пам’яті крапле,
Й хтось у зливі – воскрес.
14.07.2003
