Ти думаєш боюся я тебе?
І ти зламала повністю мене?
Бо ти ввірвалась вихром у наш дім
І розколола нас як блискавка і грім?
Бо ти безжальна й невблаганна Смерть,
Що нищить все до тла й ламає вщерть?
О так, ти випила до краплі кров мою,
І розтерзала душу, мов стерв’ятник здобич їсть свою,
Ти вимила глибокий яр із моїх сліз,
Та назбирала безнадій моїх аж повний віз.
Та святкувати ти не поспішай успішність справи й свій тріумф,
Бо не боюся я тебе і всіх твоїх бездумств.
Тебе і Відчай я відчула всім своїм єством
І знаю що потрібно вам обом:
Ви збили з ніг мене і серце вирвали моє,
Й мене залишили одну поміж життям і царством, що і є твоє.
Підвестись й нині сил мені не вистача,
Душа пуста й навколо лише сліз ріка.
Та вирвусь із тенет всіх підданих твоїх
Й поволі знищу кожного із них:
Із Страхом впоралась одразу я,
Й без нього ти, Безликo, ой слабка!
Я підведусь – ти сумнівів не май,
Й в моїй душі тоді твоїм діянням буде край.
13.09.2008р.