Чи наснилось, чи справді було-
Карі очі і коси шовкові?
Чи минуле моє забрело
В перехрестя моєі любові?
Щось війнуло весною мені,
Наче струни у серці торкнуло.
Не кажи мені, любиш чи ні, -
Не повернеш того, що минуло.
Не повернеш минулі літа...
I стискається серце від болю,
Що холонуть гарячі вуста,
Що тебе не зустріну ніколи.
Ти приходиш лише уві сні.
I, здається, - довіку так буде.
Як же сумно… Як сумно мені,
Що дорога до тебе – в нікуди.
Мені сумно, що сон цей мине.
В твої очі я – не надивлюся.
Так боюсь, що не любиш мене…
А як любиш, - ще більше боюся.
I, тамуючи праведний гріх,
Зарікаюся: «Годі… Не треба …».
Та на тім перехресті доріг
Знову й знову чекаю на тебе.
Моя доля – примхливе дитя,
То всміхнеться, то, раптом, - заплаче.
Та немає назад вороття,
I в майбутнє – дороги не бачу.
Пролітають літа, день за днем,
На одну, лиш на тебе молюся.
Так боюсь, що не любиш мене…
А як любиш, - ще більше боюся…
Оценка поэта: 5 Вірш складено настільки ладно, що вирішив забрати у обране. Але вперше зустрічаюсь із таким словосполученням: "праведний гріх". Як це можна пояснити? Чи це просто гра слів? Біблійне визначення гріха не припускає подібного тлумачення.
Андрій Бабич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я - не святий. А любов iде вiд Бога. Вiд Бога - праведнiсть, вiд мене - грiх. Я так розумiю...
Оценка поэта: 5 гарно. здається залишається лише коритися долі. такі почуття не кожен день зустрічаються, але, по собі знаю - все рівно вдячна, що це є і відбувається саме зі мною
Андрій Бабич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00