В обіймах крил цієї самоти
Ми як скитальці бродимо по світу...
Шукаємо ми вихід з пустоти,
А в наслідок знаходим лиш заміну.
Набридло нам задарма сумувати,
Чекаючи раховану годину.
Вже час настав неволю скасувати,
Невірити в цю томную дивину!
Пора вже нашу силу спрямувати
Та пошукати золоту зернину!
Безмежно та одчаянно кохати
Та берегти здобуте,як дитину!
Нещасні душі можем об"єднати,
Щоб зазирнути нам у їх глибину,
Де досить,досить вже страждати
Та не шукати знову ту заміну!
Адже все досить легко зруйнувати,
Згадаючи лише булу давнину.
Та необхідно спрямувати
Усе життя на цю хвилину!
У пам"яті усе минуле змалювати,
Збагнути невідому цю картину!
Насамперед не зволікати
На сни безжалісні обману,
Незволікати та писати
До поки в супровід талану,
Своє багатство зберігати
Та досягти мету жадану!
Та досить вже мені писати,
Чекаючи оту годину!
Потрібно діяти,кувати
Свої бажання,щастя,мрії...
ТИ молодчинка просто 
