Ми просто сиділи, пили і плювали в душу.
Перони,вагони, мільйони чужих прострацій.
Пустою квартирою дике лунало "мушу",
з ТБ йшли потоки пустих і дурних інформацій.
Надворі так їдко каштаном, весною, чеканням,
ти плакав, молився...а може мені оте снилось?
Немає різниці, що сталося з моїм зізнанням.
Яка вже різниця? Я в потяг життя запізнилась!
Життя не для тебе, а просто з тобою-не вічним.
Ти знаєш,як пахнуть старі всі книжки або мапи?
Рахуєш до трьох,видихаєш, вдихати все ж нічим,
нас заполонили несправжні і штучні формати.
Є сік та думки, три години й квиток в порожнечу,
бо стерти все можна-нехай із такими слідами.
Мовчу, прикидаюсь чи просто так дико перечу
усьому тому, що лишилося десь за словами.
Це поза реальністю, поза тобою і світом.
Холодні чаї і пустезні горнятка з-під кави.
Я завтра прокинусь й згадаю, що ми є "з привітом",
Ти з свого плацкарту спитаєш: "Ну як твої справи?"
.
... Думки про життя, як воно є 
