Твої вчинки безглузді.
Твої мови німі.
Твої очі заплакані.
Твої сльози у тьмі.
Все життя зупинилось…
Мить зосталась одна,
Мить спиналась між вічністю,
Там ти зовсім сама.
Там між вічністю горе спить.
Там між вічністю біль.
Там спинялися думи всі.
Там немає більш дій.
Там лиш плакати можеш ти.
Там немає царів.
Слів несказаних, скованих…
Ті слова так печуть…
І на землю недолею
Їхні ріки течуть.
Віє вітром поломаних,
Віє вітром у снах.
Віє вітром в тернових тих,
В тих тернових сльозах.
Там у муках народжені
Болем кличуть слова.
Всі слова всіх знедолених,
Всіх померлих слова.
Тих померлих, хто духом впав,
Хто боротись не став,
І на землю холодною
Важким каменем впав.
Там між вічністю горе спить,
Там між вічністю біль,
По стежинах протоптаних
Тяжко котиться він.
Там жила й душа стомлена,
Та самотня душа,
Що своєю назвала ти,
Що нещасна й слабка.
Твоїм криком оглушена,
Збита болем із ніг,
Твоїм плачем осушена,
Горем кинута в сніг.
Ти сама погубила їх,
Вбила крила свої.
Це найгірший був злочин твій,
Злочин скоєний в сні!
Та ти маєш надію одну,
Це - останній твій шанс:
Знайдеш мрію свою,
Мрію кинуту в снах.
Не у снах, а в жахіттях твоїх,
Що між терну живуть.
Там дрімають всі страхи твої.
І нещастя всі ждуть.
Вовком виють там болі твої.
І скрегоче печаль.
Там не чують благання твої,
Там молитви мовчать.
Ти ж скувала там мрії свої,
Та вони ще летять.
Ти сьогодні ж повинна знайти
Ті бар’єри із терну й біди
Ти поставила ці перепони
І здолати їх теж маєш ти!
І пішла та душа поторочена,
Та знедолею вбита душа.
Крізь жахіття свої спантеличено
Пробиралась до мрії вона.
Йшла повільно, боявшись, невпевнено
Крізь збудовані нею мости.
Попадала в тенета самотності
Закодовані нею ж пастки,
Лікувала розчавлені крила свої,
Зашивала провалля душі,
Забирала загублені сльози свої
І даремно пролиті плачі.
Все жаліла, страждала за скоєне
І тому не спішила іти,
А жахіття карало все болем її.
Вона ж мала дорогу пройти…
За страждання було нагороджено:
Замолила вона всі гріхи,
Розкувала всі мрії заковані,
Полетіти змогла з самоти.
Й запалало життя всіма барвами!
Поруч щастя сіяло в добрі.
І надія торкалась непрохано
До усмішок незграбних її.
І навчилася знову літати ти!
Й пролетіла крізь все забуття.
І жалітися більш не хотіла
Безталанная доля твоя,
Бо навчилася ти відшукати
Своє щастя в буденних речах,
Бо навчилася знову літати
Крізь самотність долаючи страх!!!
ой, який великий=)
класно звучить "мови німі"
мені іноді трохи важко твої вірші розуміти.....
тут ціла історія....
оце мені дуже-дуже подобається, так образно "Лікувала розчавлені крила свої,Зашивала провалля душі"...
і знову спочатку сум великий, а закінчилось на оптимістичній ноті, за це я люблю твої вірші, так класно)))
Сонячний Янгол відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не сумуйте 
