То не сурми гудуть, то не дзвони,
То не в бій запорожці ідуть,
То із неба упали прокльони,
Що не вміємо жити ми тут,
У своїй, відвойованій кров’ю,
і огнем, і мечем, і життям,
і стражданням, і страхом, й любов’ю,
і молитвами, і каяттям,
проторованій рідній країні.
Не зробили ми те, що могли,
Не увінчали цвіт на калині,
Не з’єднали свої береги.
Ми не чули про правду і волю,
Не зуміли знайти, що давно
І батькам покалічило долю.
Але що це? Чи нам все одно,
Що із внуками нашими буде,
Що народ втратить діючий чин,
І вмиратимуть душами люди,
Хоч донька я, а ти – її син,
Хоч це ти розкрадаєш ту правду,
Але я терпеливо мовчу,
Хоч не хочу, щоб так було завжди,
І сама за те гірко плачу…
Я таю, що мене не зламати,
Що я – часточка слова «народ»,
А хто ти, лицемір-депутате,
Скільки ти нам даси пільг і квот
На життя, твоїм батьком здобуте,
І на сльози, що матір лила.
Ви не слухайте більш його, люди,
Бо неправда його привела
В бюлетень десятинного списку.
Ви не вірте, він зрадив себе,
Він забув про батьківську колиску,
і вже кров козаків не зове
його стати на захист Вкраїні.
Не ганьбити, не вести до втрат,
Бо звання залишатися «сином»
Все ще вище, аніж «депутат».
Галя, я уже дочитав цей твій цикл від Лист батькам-емігрантам до Депутат. Я їм не ставив окремих оцінок-вони ВСІ чудові. Що стосується мене, то в мене думки і ручка у віршах піднімаються тільки на кохання. Для всього іншого у мене є пісні
Halyna відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за те, що читаєш Знаю, що і в мене про сльози-соплі виходить краще писати... але я намагаюся не зациклюватися лише на одному. Рада кометареві!
та тут справа хіба у діпутаті?...чи то він роскидує по парках опалки, пляшки...? чи то він - живе один в "крайні хаті"...? Він просто відголосок нас самих...та усе...але його вини нема більш нашої власної
Halyna відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ви маєте рацію. Проте, коли я писала цей вірш, то аж ніяк не мала на меті перекладати на когось чиюсь вину.