Б А Й К А
Один відомий всіми джентельмен
Рішив відчути смак андреаліну -
Дістав кільчугу, збрую (без стремен),
Почистив меч і виїхав на війни.
У себе воювати він не став -
Подавсь в сусідні у степи розлогі,
Своє ім*я ретельно приховав,
Позичивши собі псевдонім в бога.
Захований у лати, не боявсь,
Що хтось його із лицарів впізнає,
Бо він, крім того, ще підстрахувавсь
І записав у книжку все, що знає.
Й сховав ту книжку під нагрудну сталь,
І так сказав: «Одне невірне слово -
Я осмію, що буде всім вам жаль,
Що ви зв*язались з мною, безголові!»
І поскакав в безмежнії степи...
Махав мечем направо і наліво,
Бо воїн він (як ти тут не крути)
Таки великий і надміру вмілий!
І так він захопився в тих боях -
Що та хоробрість з нього уже перла,
Аж бачить - ворог он, біля ставка,
Від того в нього враз усе завмерло!
Та як ускочить швидко на коня,
Як уперіщить він його ногами!
От кінь й біжить, немов сама стріла,
І списа лицар затиснув руками.
Та що це? Раптом бачить наш вояк,
Що це не ворог - млин стоїть спокійно.
Він за вуздечка - як б то було так!
Вони протерлись в безкінечних війнах,
Ну а стремен відроду він не мав -
Несеться, бідний, до млина щодуху!
Але, тут добре, він з коня зірвавсь,
У став упав...і засміявся, «сухо».
Мораль така: Як їдеш ти кудись,
Не забувати слід ніде, ніколи -
В чужім краю солоним буде й хліб
І покарає «водохрещам» долю.
Бо тут хоробрості і вишколу в боях
Може (внаправду) стати і замало,
А ще - щоб роздивитись краще, що, та як,
Хоч деколи все ж піднімай забрало!