Шалена субота. Виникає непереборне бажання навести лад не лише в будинку, але й в собі. Так прикро, що не можна викинути з голови всі думки, які отруюють організм, роз’їдаючи волокна здорового глузду, та слизькими п’явками випивають кров. Тут знову безлад та потреба генерального прибирання. Чому ж не можна проїхатися пилососом по паркеті власної душі? А потім вологою ганчіркою стерти весь пил з настрою, і неодмінно скористатися « Pronto », щоб на довше закріпити результат? Скупченням металевих дротиків та сухого порошку зшкребти, немов з кухонної плити всю накопичену злість, а в середину серця налити води розбавленої оцтом, щоб знищити накип прожитої болі, і, наче біле простирадло, закинути душу в пральну машинку? А потім просто зібрати погані спогади в картонний ящик, який блакитним полум’ям спалити у дворі?.. Та знаю, знаю… Кожен рубець, подряпина, опік та рана нас вчать чомусь. Вони дарують нам безцінний досвід. А щодо прибирання… Чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять. До того ж, для сміття створені смітники, а люди ж – для любові та тепла. Ми не в праві судити, тому пробачаємо. Але ж не завжди пробачене – забуте, далеко не завжди…