Ти мене не почуєш. Найостанніша тиша з тобою
Загортає хвилини в прозоре мовчання зірок.
Ти про нас не співаєш. Лиш твій шепіт блукає пітьмою
І – хоч я за стіною – добереться до моїх думок.
Від обірваних струн не загояться рани глибокі,
Від несказаних слів було складно стрічатись очам.
Ти мене не згадаєш. Тільки твою імлу срібнооку –
Хоч не зроблю ні кроку – я північному вітру віддам.
Твої кроки ліском і пісні – на світанні забутім.
Твої вірші, як птахи, і твій сум – не минуться. Та все ж
Ти для мене залиш той ніким і ніколи нечутий –
Хоч я нині прикутий – синій простір віднайдених стеж...