Думки тепер не вглуб, а вгору пнуться,
І очі вже не плачуть, а сміються,
Події викликають масу вражень,
В душі немає ані дір, ні скважин.
Мій ритм життя мені читае реп,
В житті період зветься «степ-бай-степ».
Луна іде і гуркіт, скрежет, стони –
Я так долаю труднощі і перепони.
І день за днем тепер сторінка чиста,
Вже розсипається минуле, як намисто.
Вже губляться у днях мої тревоги,
Вже топчуться нетоптані дороги.
Годинник стрілками долає знову коло,
Я граю з нервами сьогодні в водне поло,
І ніч тепер мені вже ніччу стала,
Втомившися за день, прийшла і впала.
І за вікном не дощ – думки, самота,
А просто дощ – сьогоднішня погода.
І небо сіре – не про тебе грає,
А просто небо… Я його не відчуваю.
І серце банкою пустою у болоті
Втопилося, загрузло у роботі.
Я йду вперед, не розкидаю схильність -
Так важко заслужити мою милість.
Поранена давно, забута, зірвана,
Тепер живу, щоб говорили «Звір вона»!
Щоб дихали нерівно поруч зрадники,
Щоб розуміли своє місце радники.
Дійду туди, куди мене поклика мрія,
Дійду, я не зламаюсь, я зумію!
9.10.2010 Мезенцева Є.
Умница! ))
