Пригоди козака Івана Мордопупенка (розділ 2 - "Параска і кабан")
2 розділ - "Параска і кабан"
Іванець мав ще й тещу норовисту,
Хоч пропускала також чарку стиха,
Могла вона і вбить за оковиту,
Та й діставалось козаченьку "на горіхи".
Була торгівкою стара Параска,
По чоловіку звалась Дерипаска,
Здорова, моцна та дебела баба,
Буднючна, як ропуха-жаба.
Козак боявся тещі, мов вогню,
Була йому ненависна вона,
Як муха в стійлі сплячому коню,
Ось і придумав жарт про кабана.
Все почалось на свята великодні,
І господині ще напередодні
Усі свиней і качок зарізали,
Та паски до печі старанно клали.
Ось заходилась біля печі і Параска:
Наготувала купу різних страв,
Спекла вона й святкові паски,
Тут зять її "свиню" й підклав.
Хильнув він для хоробрості спочатку,
На себе натягнув старенького кожуха,
Тоді ще й причепив свинячий хвіст та вуха,
І ратички знайшов, ліг біля свиноматки.
Вже смеркло, темна ніч настала,
Хоч око виколи, пітьма така.
Пішла Параска в хлів по сало,
Та тут уже біда її спіткала:
Сопіння раптом вчула п'ятака.
Заворушилось здоровезне щось в хліву,
Зарохкало страшенно, заревіло,
Одразу баба наша зрозуміла,
Що то кабан чужий жує вкутку траву.
Хоробрістю хоч славилась в народі,
Та як заверещала на всі груди!
На кабані літала баба по городу
Немов солдатська пуля, звідусюди
На цю виставу позбігались люди.
Було й Іванові від тещі лихо,
Як взнала та про зятеві утіхи.
Добренької качалки скуштував,
Та довго після того шкутильгав.