Осінь.
Рахує краплинами дощ
Здичавілий смуток.
Бродиш бездомником
Станціями до стацій.
Восьма, девята…
І тільки би не забути
Літні обличчя ЛЮДЕЙ
В черговій фрустрації.
Осінь.
Ще не зажовтіло
Останнє листя.
Тиха молитва доріг
У вечірніх пазухах…
Десять…
Дванадцять, тринадцять
Укотре вистигне
Слово не вимовлене
У самотніх враженнях.
Це не Голгофа,
Це осінь на склі сльозиною.
Тільки би йти
До кінця і не зупинятись, та
Перший листок опадає
Так безневинно
І,
Зрештою, станція-стація
Чотирнадцята.
Гарний вірш.
