Комусь в душі буяють квіти,
Бездушні ж вбили їх в собі.
Ці квіти, то маленькі діти,
Зів'явші паростки в журбі.
Ні в чім не винні жертви зради,
Невартих гідності думок.
Це страх сховатися від правди,
Багном закидавши струмок.
А потім, ніби як нічого,
З піснями кинутись в танок.
Бездушним квіти ні до чого,
Душевні з них сплетуть вінок.
Сплетуть вінок, у воду пустять,
І він на течії життя
Бездушні з коренем їх зрублять,
Та кинуть в яму забуття...
Гарно пишете, пане Віталію! Тим паче, - шліфуйте Слово.Одну й ту ж думку, емоцію можна висловити різними словами. Один з тих варіантів ідеально, чи близько того, потрапить і в розмір і в риму.
Дякую!
Віталій Войтко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
не можна усіх міряти під одну гребінку,буває жінки роблять аборт, коли дитина вбиває і себе і майбутню маму. Чи можна таку жінку назвати бездушною? Для людини це велика трагедія. Моя подруга, наприклад, зробила аборт тому що лікарі ще в утробі зламали дитині спину. Можна назвати її бездушною? А ті ненароджені душі, яким просто так не дали жити, отримають гідних батьків, і нове життя.
Все це так, але скільки народжених дітей не живе, а існує, бо мама і папа пили, кололися і т.п? Що чекає цих дітей, якщо вони народжені даунами, дебілами, інвалідами? Сміх, нерозуміння, жалість і пенсія? В чому їхня радість? Хто захоче надіти собі на голову такий вінок? Деяких людей просто треба примусово стереалізувати. Я - за дітей. За щасливих дітей.
