Поверни мені мою осінь. Нехай вона заплете мені сотні косичок з цигаркового диму. Нехай погладить ніжним подихом вітерцю по запухлих червоних повіках. Нехай витре мої сльози теплом сонечка. Нехай усміхнеться до мене світлом Ліхтаря і нічною Сценою. Я хочу зустрітися з нею десь між зірками моїх мрій….
В тебе в волоссі застрягли мої погляди. В тебе на губах дотепер відчуваються мої подихи. В тебе в очах два сердечка, але я помітила їх надто пізно. Тепер вони загубилися… Тепер вони вкрадені… Тепер їх нема…
Мої крила теж в тебе… Ти забув мені їх повернути. Може все, що тепер коїться зі мною пов’язане з втратою крил??? Ні , напевно все таки це пов’язано з втратою тебе…
Дозволь мені приходити у твої сни. Бо ночі без тебе стали ночами без сну. День небесної води. Проведу його в обнімку з цигаркою і пледом сидячи на вікні. У мене в легенях поселилась самотність. Вона розчинилася в моїй крові, рухається моїм тілом і нестерпно пульсує у моїх легенях. Ти знаєш, з часом ти дуже звикаєш до неї, навіть не відчуваєш її так гостро, як спочатку. Хто б не був поряд, хто б не сидів біля мене, хто б не дивився мені в очі – він ніколи не зрозуміє мене. Мене розумів тільки ти. Але все, що було здається мені тільки ілюзією….
Цигарка - постійний свідок сліз. Де мої крила? Тепер нема навіть їх, вже нема чим витирати сльози. Може є ще надія? Не буду себе тішити. Від цього стає ще гірше…
