* * *
... у чому щастя?
Біля галявини струнка цвіла Береза молода,
Не переймалась.
Побачила якось Вогонь, і зник її дівочий сон,
Бо закохалась.
Та як почула Вітру свист, то передала мокрий лист
І попросила:
- В травневу нічку навесні, коли дрімає ліс у сні,
Прийди, мій милий.
І він, мов злодій у пітьмі, крадучись по старій листві,
Засяяв сміло.
Сорочку білу розірвав та палко язиком кохав
Листву і тіло.
Вона стогнала, мов у сні, ломала віти молоді
З тепла і болю.
То обливалась соком в піт, то віддавала жаги плід
В його неволю.
Відлуння розносило гул, і крик хрещеної почув
Дощ-воєвода,
Меча холодного дістав та в землю чорну поховав
Любов і вроду.
А рано-вранці в лісі тім Зозуля кукувала всім –
“Порядна” стала –
Облила з ніг до голови, і покотилися чутки,
Листва шептала …
Сміялась груба Осока, спершись на Дуба-дурака,
Мов за стіною,
А діва старая Сосна, від заздрощів плила смола,
Кляла ганьбою.
Лиш тільки тихая Верба в Болоті плакала сама,
З яким побралась.
Колись любила дивний Став, і він її з собою звав,
Та побоялась.
Пройшла зима, а навесні з’явився паросток на пні,
Донька родилась.
І покотилася сльоза, як вісточка для татуся,
Йому в могилу.
У старім лісі, біля пня, сумна Берізка молода –
За Грабом стала:
Не хоче з Вітром утекти, та долю матері нести,
Хоча кохала.
Так це є правильно, чи ні? Блукають душі у пітьмі –
Святе причастя.
Чи треба в мить одну згоріть чи, може, довго тепло тліть?
У чому щастя?
