Безмежжя сутінками вкрите,
Кінця живе не може віднайти.
Довкола вічно залишатись буде,
Та спокій марно хоче все знайти.
Чи заважишся ти перейти межу,
Що розділяє існування і життя,
Чи зустрічатимеш щораз буття,
Сумуючи за втраченими днями?
Всі цілі марними собі вбачаєш,
Коритись долі рішенням вважаєш.
Бажання знати істини не маєш,
Ночами сніжними вже не блукаєш.
Навколо дивишся байдужими очима,
І щоб обмежити свій простір є причина.
Боїшся поглядів, що ріжуть без упину,
Бажаєш осягнуть причини світоплину.
Чому ховаєшся від докорів безпутних,
Які не мають наміру нового вчить.
Лиш відголосами лихих дум марних
Вони є, існують всюди, чинять гніт.
Колись давно тобою обрана мета
Тепер без світла мерехтить і тане
В русі думок швидких, пустих надій,
І намірів отих сумних…
