Ельфи з Поперечки 2
Фантос закрив за Домашеком засув, і ельфи з Поперечки лишилися в будиночку ельфів самі. Без старшого ельфа Домашека і без Чаші Щастя.
Домашек узяв Чашу Щастя й подався шукати Ельфелеву вежу з твердим наміром полагодити Чашу та якнайшвидше повернутися. У будиночку ельфів лишилися ельфи Міляга і Фантос, ельфочка Сольвейг - таємнича та ніжна, невгамовні Ляпка, Лямба і Лякса й звісно Сіма з Синюшником.
Синюшник не був ельфом, Синюшник був Пластинчастим. Проте ельфи Поперечки ставилися до Синюшника ласкаво, адже він подобався Сімі.
Іще в будиночку ельфів остався ельфін Рембік. Рембік був ельфіном, хоча народився звичайним сухопутним ельфом. Просто якось відбулася подія, коли Рембік, одним-один, якщо не брати до уваги жаб, врятував усіх ельфів Поперечки. А заодно і решту мешканців Поперечки від жахливої небезпеки. Та для цього Рембікові довелося так довго знаходитися під водою, у підводному світі, що його організм, на жаль, зазнав змін. Отак Рембік став ельфіном. Згодом виявилося, що назад, до сухопутного способу життя організм повертатися не схотів, і Рембік вимушено лишився ельфіном. Тому вода притягувала Рембіка ніби магніт. Він аж ніяк не міг обходитися без води, полюбив акваріуми і при першій ліпшій нагоді біг під душ.
Чашу Щастя Домашек забрав із собою, тож ельфи, замкнені в будиночку ельфів, почувалися незахищеними. Саме так ми почуваємо себе, коли у нас вдома відключають гарячу воду, освітлення, телефон чи каналізацію.
Ніхто не знав, коли повернеться Домашек, коли він дістанеться до Ельфелевої вежі, ельфам довелося просто чекати.
Певна річ, деякий час ельфи зможуть прожити без Чаші Щастя, як ми з вами здатні обійтися якийсь час без гарячої та холодної води вдома. Якийсь час ми зможемо прожити, якщо відключиться холодильник чи припинить працювати каналізація. Але це вже буде не Щастя. Тобто не нещастя, а не Щастя. Поки ще з окремим написанням. Ельфи хтозна-як чекали повернення Домашека з Чашею Щастя. У будиночку в ельфів поки що було достатньо щастя — в пакетах, про запас. Там, куди його назбирав передбачливий Домашек.
Та ельфи однаково почувалися кепсько, позаяк Чаша Щастя для ельфів теж саме, що для нас тато й мама, відмінні оцінки, шоколад, гра на комп'ютері, йогурт у холодильнику, а ще газ, електрика та каналізація.
А Щастя в пакетах, а не в Чаші Щастя, це все одно, що вода в певні години та освітлення з перебоями. От тому ельфи, ледь випровадивши Домашека, вже з нетерпінням чекали його повернення разом із цілою-цілісінькою Чашею Щастя.
* * *
Чекаючи Домашека, ельфи певна річ без діла не сиділи. Для того, щоб час збігав швидше та щоб очікування не діяло на нерви. Дотепер вони всі мовчали, оскільки події, що сталися з ними на Поперечці, потребували осмислення.
Рембік, який уже встиг поплескатися, вийшов із душу, пройшов кімнатою, розшукав сухого рушника, побовтав пальцем у акваріумі й знову побіг під душ. Фантос і Міляга кинулись допомагати Сімі з Синюшником.
Сіма придумала кльову штуку. На спустіле місце Чаші, там, де вона знаходилася раніше, Сіма із Синюшником вирішили поставити дерево щастя. Ви знаєте дерево щастя, грошове дерево? От Сіма з Синюшником і вирішили встановити грошове дерево туди, де стояла Чаша Щастя. І хоча дерево щастя і Чаша Щастя — це не одне й те саме, все одно ельфам трохи відлягло. Трошки полегшало на душі. Хоч би тому, що місце Чаші Щастя не було порожнім. Ельфи помилувались грошовим деревом і розбрелися хатинкою Домашека хто куди.
Ельфи розбрелися в різні сторони. Ой, ні, це я брешу. Лямба, Ляпка й Лякса певно що не змогли розбрестися, бо якби вони могли розбредатися в різні боки, то на світі виявилося б втричі більше хаосу, безглуздої суєти, смикання, підстрибувань, розв’язаних вузликів, обідраних шпалер, і втричі менше недосліджених кутків.
Проте Лямба, Ляпка і Лякса трималися поруч і коли розбредалися, хто куди, то в одному напрямку.
Рембік плескався в душі, Міляга кружляв навколо телевізора, шукаючи пульт, а Сіма з Синюшником порпалися в Домашековій бібліотеці, в його книжковій шафі. Сіма сподівалася відшукати довідника по гербаріях. Синюшник мріяв зібрати гербарій, і Сіма обіцяла йому в цьому допомогти. Сіма з Синюшником перебирали товсті фоліанти і роздивлялися картинки за прозорими обкладинками. Рембік співав у душовій кімнаті. Міляга накручував чимраз більші кола біля телевізора і врешті решт здогадався пошукати пульт на кухні. Тому, що коли конче хочеш що-небудь відшукати, найкраще шукати загублене там, де тобі це робити найприємніше.
Мілязі в кухні було найкомфортніше, тож він подався до кухні розшукувати пульт від телевізора в холодильнику.
А хочете знати, чим займалася Сольвейг? Сольвейг робила великі очі. Видивлялася в люстерко. Із задоволенням і не без цікавості.
Кожен із ельфів шукав собі справу до душі. Безперечно, всі їхні думки крутилися поблизу Домашекової подорожі. Усі вони намагалися збагнути, звідки ж узялася тріщинка в Чаші Щастя. Звідкіля вона взялася? Ніколи, жоден ельф з Поперечки не стикався з подібною проблемою. Можете уявити як їх це непокоїло. Звісно, кожен ельф мав про це власну думку.
Спочатку всі подумали про Ельфіру. Що то вона винна в тому, що Чаша Щастя тріснула. Ельфіра була капосна й приставуча тітка з Поперечки. Із ельфами вона мала співзвучним лише ім'я — Ельфіра. А крім імені нічого спільного у Ельфіри з ельфами не було. Хоча навряд це Ельфіра була винувата. Ельфіра не стільки могла робити капості, скільки хотіла їх робити, тим паче неабиякі капості. Серйозні неприємності Ельфірі були не по зубах, бо вона була найзвичайнісінька злючка. Хоча й вбила собі в голову намір стати Королевою ельфів. Ельфіра розповідала всім зустрічним на Поперечці, що вміє чинити неприємності, хоча серйозних неприємностей нікому не чинила. Просто тому що не вміла. Так, шкодила де попало, по-дрібному, але без чаклунства. Взимку розковзувала ковзанки на пішохідних доріжках, встановлювала разом зі своїми відщепенцями пастки, сильцята на всіляку дрібну живність, натягувала між деревами нитки, висмикувала квіти на клумбах, прибивала монетки до асфальту, обдирала поручні зі східців. Підставляла ніжки й тицяла дулі. Перепрошую.
І невгаваючи розповідала всім стрічним з Поперечки, яка вона жахлива та злісна. Але від таких оповідок жодна Чаша Щастя не тріснула б. Аби Чаша Щастя тріснула, мали статися більш серйозні події. А на такі дрібні паскудства здатні були безліч створінь. Скажімо Троль з Тролевиною, й розбишаки, й сила-силенна інших дрібних хуліганів.
Просто — лише Ельфіра єдина, хто розповідала про свої капості докладно і вголос. Ельфіра створювала собі репутацію. Може саме тому ельфи й подумали на Ельфіру, коли тріснула Чаша Щастя. Тому, що Ельфіра мала репутацію. Проте ельфи відкинули цю думку як не варту уваги. Згодом, займаючись власними справами, кожен все-таки спробував зрозуміти, чому тріснула Чаша Щастя. А Лямба, Ляпка і Лякса не тільки спробували зрозуміти, але й узялися до діла. Лямба, Ляпка і Лякса почали дослідження. Вони пильно роздивилися підсвічники на столі, дубову підлогу, а особливо одне місце під Чашею. Лямба, Ляпка і Лякса повзали навпочіпки і напружено розмірковували, куди ж витекло стільки щастя, й куди воно поділось.
Врешті решт виявили маленьку шпаринку в добротній дубовій підлозі під столом і дуже зраділи. На їхню думку щастя витікало саме туди. Чи може й не туди. Але звідти, зі шпарки вже щось росло. Щось випирало.
Лямба, Ляпка та Лякса довго досліджували підлогу навколо місця і все те, що оточувало місце Чаші Щастя. Вони навіть залізли під стіл поряд з місцем Чаші, вкритий важкою скатертиною. Вони забралися під стіл утрьох:
— Я-ха-ха. Ти-хи-хи, — заспівали раптом Лямба, Ляпка та Лякса звідти, з-під столу. — Проростають лопухи.
— Що? — не второпав Фантос, оскільки голоси ельфочок з-під столу звучали приглушено. — Що трапилося?
Лямба вилізла з-під столу й посміхнулась, обтрушуючи пилюку. А Ляпка та Лякса з-під столу щось загомоніли. Синхронно.
— Вони кажуть, — переклала Лямба, — що знайшли шпарку в підлозі, куди щастя стікало з тріщинки в Чаші. А звідти, з дірочки, вже щось лізе.
— Як це щось лізе? — налякався Фантос. — А захист? Будиночок ельфів захищений пакетами зі щастям і замкнений Домашековим ключем. До будиночку ельфів ніхто не може лізти. Домашек захист виставив.
— Звідти лізуть лопухи, — сказала Лякса, вибираючись.
А Лямба залізла під скатертину замість Лякси і стала там хихотіти. Потім з-під скатертини вилізла Ляпка, а Лякса навпаки — полізла під скатертину.
Фантос крякнув і теж поліз під стіл. А з протилежного боку під скатертину зазирали допитливі Сіма та Сольвейг. Лише Міляга нікуди не поліз. Він пульт від телевізора розшукував. На кухні. Де б він ще мав розшукувати потрібну річ, коли їсти хочеться.
Міляга нанизав на паличку вісім вузликів цукрової вати, лимонну, апельсинову й ківі та ввімкнув пінковарку, бо скучив за домашньою пінкою. Міляга пригощався, а пульт сам розшукувався. Дуже зручно.
Рембік також не заглядав під стола. Він під душем льопався.
А під столом, куди крекчучи поповз Фантос, із щілинки, знайденої Лямбою, Ляпкою та Ляксою, пробивались найзвичайнісінькі, дворові лопухи. Вони росли майже непомітно для ока. Проте непомітно для ока — означає напрочуд швидко. Найімовірніше, Лямба, Ляпка та Лякса не помилились. Щастя з тріснутої Чаші Щастя стікло саме в цю дірочку. Завдяки тому, що саме в цій дірочці випадково опинилося саме насіння лопуха, на його, щиро скажемо, щастя, то воно й почало притьмом проростати.
Фантос заспокоївся. Він не став видирати лопухи. До того ж видрати їх було неможливо — адже вони росли там, куди стікало щастя. Фантос тільки крякнув, виліз і занурився в роздуми звідки ж узялася тріщинка. Він мав одну цікаву ідею, але вона вимагала перевірки. І Сіма думала, і Сольвейг. Одним словом домисли з приводу тріщинки в Чаші Щастя були різні, проте жоден з ельфів свої зауваження не виказував. Покищо. Кожний хотів не лише докопатися до причини, але й обґрунтувати свою догадку. Даремних балачок не любили навіть легковажні Лямба, Ляпка та Лякса.
Сольвейг мала власну ідею, та вона навіть дужче за інших не хотіла про це розповідати. Сольвейг здогадувалася, що існують речі важливіші від щастя. І те, що важливіше за щастя, може розбити щастя. Тобто, Сольвейг не здогадувалась про це, вона це відчувала.
* * *
У внутрішньому дворику будиночка ельфів знаходилась величезна пісочниця з повним набором пасочок, відерець, граблів і лопаток. Із гарним білим річковим пісочком, фонтанчиком і басейном, до якого текла водичка. У басейн можна було стрибати з гойдалок, які стояли там же, на площадці, або з драбинки, котра вилася над пісочницею і замикала її з двох боків. Ельфін Рембік іноді вибігав із душу, але в кімнати не йшов, а забігав до пісочниці й викопував кілька сантиметрів рову, огороджуючи майданчик для побудови іграшкового замку. Або стрибав до басейну — погратися з рибками. Власне кажучи, всі ельфи здатні жити не лише на суші, але й у воді. Ельфи могли жити аби де: і в льодах Антарктиди, наче білі ведмеді, і в жерлах вулканів, і навіть, як дехто стверджував, і навіть — на Місяці. Але на Місяці не було Ельфелевої вежі, значить жодних ельфів просто не могло бути. Була б на Місяці своя Ельфелева вежа, земні ельфи знали б про неї напевно. Класно було б, еге ж? Місячна Ельфелева вежа. Ясна річ, про неї б усі знали. Коротше, після тієї історії біля Злояруги, коли Рембік врятував ельфів, він став ельфіном, і нічого з цим вдіяти не можна. Він став залежати від води, оселився в річці на Поперечці, а коли ходив у гості, то дивився в акваріум чи пропадав у душі. Це почало займати в житті Рембіка надто багато місця. Надто багато. Більше, ніж хотілося б. Тому Рембік все частіше стирчав у душі чи в басейні, хоча йому більше подобалося сидіти з усіма в кімнаті й розмовляти. Рембік почувався швидше за все неповноцінним ельфом, ніж повноцінним ельфіном. Тому суворіше дотримувався всіх ельфійських звичок, ритуалів, законів та привілеїв. І частіше відсилав до Вежі Ельфів вітальні хмаринки. Для того, щоб вони передали привіт Старшим ельфам з Ельфелевої вежі. От!
А ще Рембік заговорював краплинки води, тому, що був ельфіном. Прості ельфи цього робити не вміли. Щоб ці краплинки води теж передавали вітання Старшим ельфам з Ельфелевої вежі.
Якщо ельфочка Сольвейг переймалися неможливістю знайти на небозводі свою зірочку, то так само мучився ельфін Рембік, через те, що не був звичайним ельфом. Ніхто й гадки не мав, що Рембік і Сольвейг не такі щасливі ельфи, як решта ельфів з Поперечки. І Рембік не показував, що потихеньку страждає. Він завжди поставав перед іншими веселим та вірним другом. А коли ельфи ходили купатися на річку, то й привітним господарем. Коли ельфи ходили купатися, то не тільки струмочкові акули, але й п'явки у радіусі ста метрів, воліли залізти на дерево, але не попадати під гарячу руку Рембікові.
У будиночку ельфів — помешканні Домашека, все було надзвичайно цікавим. І пісочниця в патіо, й іграшковий замок у пісочниці, і скрині зі скарбами, й іграшки. Недарма Лямба, Ляпка та Лякса підморгували одна одній, озираючись на скрині. Іще їм подобався круг, на якому висіла лампа, і колекції, й величезна карта Поперечки на шкурі мамонта навпроти книжкової стінки. І малювання на стінах їм подобалось, виконане руками великих майстрів з Ельфелевої вежі, і баскетбольний щит з кільцем, і багато іншого. Просто саме цієї миті їм було страшенно ніколи. Їх усе ще цікавила та шпаринка в підлозі, куди вони вважали стікло щастя з тріснутої Чаші. Ельфочкам подобалось, що сучки на ніжці столу світяться там, у темряві, під важкою скатертиною ніби ліхтарики. І лопухи слабо осяяні світлом сучків там, під скатертиною, виглядали вкрай загадково. Від цього в Лямби, Ляпки та Лякси аж дух захоплювало.
Просто Лямбі, Ляпці та Ляксі не вистачало часу займатися всім одразу. Вони не могли дійти ні до скринь, ні до карти, і в кухню до Міляги вони заскочили тільки на секундочку. Випросили у Міляги кружечку пінки й по одному шашличку з цукрової вати і бігом назад. А в пісочницю, в патіо і на басейн узагалі лише трьома очима зазирнули, кожна — одним. Потому подерлися було на шведську стінку, але саме тоді Фантос розставляв фігури на шаховій дошці. Він вирішив, щоб скоротати час, сам проти себе разочок зіграти в шахи. Фантос вирішив зіграти білими — за себе, і чорними також — за себе з іншого боку.
Лямба, Ляпка та Лякса злізли зі стінки й почали підглядати, як грає в шахи Фантос. Лямбі, Ляпці та Ляксі шахи страшенно подобалися, проте вони ніяк не могли дійти згоди, як їм грати. По всякому виходило неправильно. Лямба та Лякса не могли грати проти Ляпки, Ляпка та Лякса проти Лямби, та й Лямба з Ляпкою теж не могли грати проти Лякси тому, що дівчатка, хоча їх було багато, у якомусь розумінні становили єдине «Ля». І ніяк, ну ніяк не могли розділитися одна проти одної. Тому Лямбу, Ляпку й Ляксу дуже цікавила гра Фантоса проти самого себе. Якщо Фантос білими може грати проти Фантоса чорними, то й Лямба, Ляпка й Лякса білими здатні зіграти проти Лямби, Ляпки та Лякси чорними, хоча їм однаково це буде вшестеро складніше зробити, ніж Фантосу. Хоча й легше, ніж грати одній проти двох. Чи скажімо, що взагалі неможливо собі уявити, грати так: Лямба проти Ляпки, а Лякса спостерігає. Тому що Лякса вболіватиме й за Лямбу, й за Ляпку. І на що це схоже? Лякса — за Лямбу й за Ляпку? Ляпка — і за Ляксу, і за Лямбу? Це куди складніше, ніж коли Лямба, Ляпка та Лякса — білими вболіватимуть за Лямбу, Ляпку й Ляксу — чорними.
Тому Лямба, Ляпка та Лякса напружено спостерігали за грою Фантоса проти Фантоса. Дівчатка вчилися на чужих помилках, як їм радили Старші ельфи. Дівчатка так захопилися, що не звернули уваги на Рембіка, який щось проніс повз них. Сольвейг теж не звернула на Рембіка жодної уваги. Вона ні в що не грала, а просто задумалася. А Сіма з Синюшником схилилися над книгою про гербарії і не бачили нічого на світі.
Рембік щось кудись проволочив.
Природно, що Фантос як спортсмен високого рівня, майстер спорту Поперечки, після напруженого інтелектуального поєдинку, незабаром виграв сам у себе. Без особливих, скажемо так, зусиль.
У цей час Лямба подивилася на лист лопуха, що пробивався з-під скатертини, і згадала, чому вони всі тут опинились. Вони всі тут опинились завдяки тому, що у них почалися неприємності. Вона пхнула під лікоть Ляпку. Щоб заспокоїтися і не дати як годиться здачі, Ляпка подумки порахувала до десяти. Але їй в голову теж лізли прикрощі. Ляпка порахувала до десяти, щоб заспокоїтися, проте лише зажурилася. Негараздів, котрі привели ельфочок до будиночка ельфа, назбиралось більше десяти. Тоді Ляпка подивилася на Ляксу. Лякса вже завмерла від жаху. Не встиг Фантос поставити сам собі мат, як Лямба перелякано заволала:
— Ой, лишенько! Фантос програв.
— Ой, лишенько! — сполохано вигукнула Ляпка.
— Фантос програв, — трагічно прошепотіла Лякса. І боязко відсунулася від Фантоса подалі. — Що твориться!
— Що твориться, — закивали Лямба і Ляпка. І відразу стали відсовуватися від Фантоса далі.
— Фантос програв!!!
Фантос вражено розкрив сіро-зелені очі.
— Я виграв, — сказав він.
— З цього боку — це ти виграв, — серйозно мовила Ляпка і вказала на білих. — А з цього, — показала вона на чорних, — ти програв.
Синюшник зацікавлено нашорошив одну пластинку.
— Програв, — зашелестіло серед Лямби, Ляпки та Лякси.
Повз дівчаток-ельфочок прошльопав з кухні Міляга, погладжуючи живота і пульт від телевізора. Ясна річ пульт у кухні знайшовся.
— У Фантоса неприємності, — скочивши на лавочку закричала Лямба.
Міляга клацнув пультом, озираючись.
А Сольвейг тихенько піднялась і підійшла ближче.
— У нього неприємності. Фантос програв.
— Неприємності? Як це? — зовсім занепав Фантос. — Хіба я програв?
Він обійшов дошку і подивився на позицію з іншого боку.
— Я дійсно програв, — зажурився Фантос.
Це справило враження. Лямба, Ляпка й Лякса скрушно закивали:
— Фантос програв, Фантоса — переможено! Невдача у Фантоса!
— І коли він під стола ліз — крякнув, — пригадала Лямба.
— І очі в нього якісь каламутні, — ховаючи очі, сказала Ляпка.
— І взагалі, він має поганий вигляд, — сказала Лякса. І дівчатка в один голос додали:
— Бідолашненький!
— Хто? — задихнувся Фантос. — Та я, та... Ет! Та ви на себе подивіться!
Лямба, Ляпка та Лякса подивилися на себе і вжахнулися. Сіма теж озирнулася на дівчаток-ельфочок і теж перелякалася.
У Лямби на рисячих вушках плями від чорнила розпливлись. У Ляпки ластовиння зі всього обличчя — на одну щоку скупчилось. І щока почервоніла. А у Лякси косички сторчака стали. І шия витяглася й стала довгою. Певне тому, що вона заглядала на Фантоса з-поза спин подружок.
Фартушки у всіх ельфочок виявились замурзаними, сукенки — пом'ятими, і лак на кігтиках — подряпаним. Бантики взагалі сповзли так, що сором дивитися. А у Лякси ще й животик забурчав як ердельтер’єр. А Ляпка хотіла щось сказати, та з переляку зацвірінькала ніби щиглик:
— Цві-уч-чик-сеу-чвик!
Ляпка завертілась ніби дзига, Лякса вереснула, сіла на гумове каченя. Каченя крякнуло, і вона знову скочила. А Лямба почала підстрибувати.
— Що це? Що це? Що це? Так тоді що? Що це? Значить що? Неприємності тривають? От невчасно.
— Неприємності завжди невчасно.
Міляга саме телевізор увімкнув, коли почув, що Лямба, Ляпка й Лякса про неприємності репетують. Телевізор у Миляги ледь ввімкнутися встиг, і на тій програмі, на котрій він увімкнувся, саме цієї миті мультики скінчилися. Уявляєте, саме цієї миті. Дарма, що мультики скінчились, так ще й передача про дієту почалася. Про дієту Мілязі не подобалося. Про дієту всі ельфи не любили дивитись. Міляга на іншу програму перескочив, а там навіщось зозулю показують. У стоп-кадрі, заставочкою.
— Ку-ку, Міляго!
Лямба, Ляпка та Лякса про невдачі та страхіття голосять. У Міляги від їхнього галасу, й від зозулі в телевізорі, пульт з рук вилетів.
— Агов, — думає Міляга, — попав! Невже ця зозуля й тут мене знайшла? Та не може бути!
А Лямба, Ляпка й Лякса надриваються! Про що вони кричать? Кричать, що невдачі слідом за ними в будиночок ельфа прорвалися. По кімнатам розтікаються.
— Не може цього бути!
— Чому не може?
— Тому що у них щастя припасене!
— А де воно?
— У пакетах!
— А пакети де?
— Де пакети?
— Які пакети?
— Зі щастям! З тим, яке Домашек зоставив.
— Із тим, що Домашек зоставив?
— Вони тут стояли!
— Де стояли?
— Тут стояли!
Сольвейг пішла пакети зі щастям подивитися. Дівчина як побачила, що почалася чудасія, відразу туди пішла, де пакети поставили, зі щастям. Із запасом щастя, котрий їм Домашек заготовив. А щастя того — тю-тю, нема. Нема пакетів! Жодного пакета нема там, де їх поставили. Таки справді — смуга невдач. У Сольвейг ніжки підкосилися. Позаяк там, де вона особисто пакети ставила, пакетів катма. Пакетів зі щастям не було, значить неприємності могли бути. Значить, негаразди у ельфів тривали.
Міляга теж занепокоївся. Услід за Фантосом, Лямбою, Ляпкою та Ляксою. Прикрощі повернулися!
— Як? Знову? А щастя? У пакетах? Де щастя? Нема щастя!
— Так отут, було ж у пакетах!
— Сіма, — покликав перестрашений Синюшник.
Сіма рота закрила. І до Синюшника повернулася. Досі вона на Фантоса, на Лямбу, Ляпку й Ляксу дивилася, рота розкривши. А до цього книги товстелезні з Синюшником про гербарії передивлялася. Книги перебирала.
— Сіма, — запхинькав наляканий Синюшник. — Я здається знову приріс.
І голова в нього була вивернута паралельно підлозі. Сіма злякалася. І правда — неприємості почалися, а вона свою косметичку як назло вдома лишила. Тому що забула. Надто вже вона із Синюшником квапилась до Домашека. Сіма подумала знаєте що?
— Що?
— „І як це міг Синюшник у будиночку ельфів до шафи книжкової прирости? А таки міг! Така капость цілком могла статися. От якби, наприклад, Синюшник десь подряпав пластиночку. Там, де, приміром, щастя з Чаші тріснутої могло натекти. Щастя що завгодно, до чого завгодно може приживити. А якогось Синюшника Пластинчастого до книжкової шафи і поготів. Сіма теж сплеснула в долоні. І завмерла, не знаючи, що робити. Фантос теж іще не опам’ятався. І Міляга блідий сидів. А з-під столу що є сили лопухи лізли. Скатертину вже трошки підняли.
От і подивися: Фантос у розпачі, Міляга ледь не плаче — пульта стиснув, Лямба, Ляпка й Лякса — пополотніли, і всі на Синюшника дивляться. А Синюшник голову схилив, й із синього почав рудим ставати. А в Сольвейг — лише порожнеча в очах. Навіть іскорок не було — пусто. Ніби там, де пакети з щастям мали бути.
Як то кажуть — Здоровенькі були! Усі сідайте!
Усі посідали й ані руш. Забагато прикрощів. У зачиненому будиночку ельфів, де не було нікого з чужих, на рівному місці пропали пакети зі щастям, які Домашек оставив ельфам про всяк випадок. І на тобі: на місці пакетів — пустота, всі спантеличені й налякані, тільки все більше піднімається край скатертини, з-під котрої пруть нестримні лопухи.
Може Лямба, Ляпка й Лякса помилились? Може, вони лізуть не тому, що щастя стікало туди з тріщинки в Чаші, може, хтось вилив на лопухи щастя з пакетів? Ненароком. Або шкоди накоїв? Ні!? Тоді — де воно? Щастя? Куди поділося?
— Нічого собі, — прокоментувала ситуацію Лямба, якій набридло репетувати. І витріщилась на карту Поперечки. На стіні, на шкурі мамонта. Картою Поперечки на шкурі мамонта повз тарган. Досі тарганів у будиночку ельфів не бувало.
— Я в шоці, — висловилася Ляпка, за звичкою припинивши лемент одразу після Лямби. А Лякса покивала. Вона теж замовкла. Вона подивилася на Мілягу, а Міляга втупився в екран телевізора. У телевізорі стояла заставка. Зображення зозулі. Щоправда ця заставка-зозуля не кувала зовсім. Значить так: у кімнаті Чаші, де був відсутнім тільки Рембік, зібралися всі ельфи з Поперечки. Міляга, Фантос, Сольвейг, Лямба, Ляпка й Лякса і Сіма з Синюшником. А з-попід столу все вище та рясніше перли лопухи. От тобі й маєш. Ельфи сподівалися спокійно дочекатися в будиночку ельфів повернення Домашека з Чашею Щастя, сподівалися розслабитися після незгод, лишивши всі прикрощі за порогом. Але, схоже вони помилилися. Нещастя дістали їх і тут — у будиночку ельфів. Чому? Як це чому? Тому що пакетів із щастям не було там, де їх оставив Домашек — це раз, Фантос програв — це два, дуже дивно, про дівчаток не кажуть — погано, виглядали Лямба, Ляпка й Лякса — це три, приріс Синюшник — це чотири, тарган поліз картою Поперечки — це п'ять, Сольвейг геть пригнічена — це шість, а Сіма сімдесят періодів числа пі, починаючи від сорок третьої цифри після коми, раптом ні сіло ні впало — забула.
То й що — є щастя? Нема щастя! Попитайте себе, чому ви сумуєте, коли нема щастя?
— Що будемо робити? — спитав Фантос.
Йому було ніяково. Це ж бо з нього почав розмотуватися клубок нових несподіваних неприємностей. Міляга теж спитав, що їм робити. І постарався не звертати увагу на телезаставку з зозулею. А Фантос постарався не звертати увагу на таргана. А Лямба, Ляпка й Лякса постаралися не звертати увагу одна на одну. Фантос перевів погляд із таргана на вікно.
Але від цього йому стало зовсім погано. За вікном темнішало.
Якщо вдуматися, всі ельфи постали перед неймовірно серйозною справою. Вони мали знайти спосіб захисту до повернення Домашека. Для простих ельфів із провінційної маленької Поперечки це була дуже складна задача. Необхідно було знайти інший захист замість зниклих пакетів із щастям.
— Що робити? — скрушно спитав сам у себе Фантос. — Шукати ради в підручниках?
— У яких підручниках? — вигукнула Сіма. — Треба думати, що робити! І якомога швидше.
Ельфи почали думати.
— Може сховатися під стола? — запропонувала Лямба.
Та під столом уже навсебіч розрослися лопухи.
— Може, лягти спати? Може, реготати й лоскотатися? Нещастя не приходить туди, де регочуть і лоскочуться, — сказала Лякса.
Під душем зареготав Рембік.
— А чому тоді воно прийшло до нас? — сумовито спитав Міляга.
— Може, пошукати щастя в чужих краях?
— У яких чужих краях, якщо Домашек нас замкнув? Може, у сусідів позичити?
— У сусідів зовсім не таке щастя як у нас.
Сольвейг набралася сміливості.
— Спокійно, — сказала Сольвейг, найвідважніша дівчинка серед ельфів. — Спокійно, я знаю, що не все пропало.
Всі уп'ялися в неї очима, сповненими надії. Навіть тарган, що повзав картою Поперечки, зупинився й поворушив вусами. У душі фиркав Рембік. Нікому не спадало на думку витягати його звідти. Ельфам було шкода Рембіка. Він плескався під душем, щось наспівував, і ще не знав, що на ельфів знову насунули чорні хмари.
— Якщо чогось немає, — мовила Сольвейг, і всі повернули до неї голівки.
— Га?
-— Якщо чогось нема, треба знайти те, що здатне замінити те, чого нема.
— Чим же це можна замінити щастя? — здивувався Фантос.
Лямба зацікавлено подивилася на Ляксу, Лякса на Ляпку. А Фантос подивився на Синюшника, скорченого біля книжкової стінки. Вигляд Синюшник мав неважний. Пригнічений. Ніби прирослий. І голова неприродно повернена.
— Ніщо не здатне замінити щастя, — погодилася Сіма.
А Сольвейг сказала:
— Але нам треба щось придумати! Придумати таке, що викликає у нас у всіх, у ельфів із Поперечки відчуття наближене до щастя. Щось схоже на щастя, як ми всі його розуміємо.
Тарган на карті Поперечки не зрозумів, і тому поповз собі далі. Фантос також не зрозумів.
— Спортивні перемоги, — сказав Фантос, — викликають у мене почуття, наближене до щастя.
Лямба, Ляпка й Лякса подивилися на стіл, де красувалася програна Фантосом партія і фиркнули. А потім закліпали величезними сіро-зеленими очима на Фантоса. А Фантос зосередився і втупився кудись очима. Фантос зніяковів. У душі зареготав Рембік. Він досі не знав що трапилося й реготав собі просто так. Для власної втіхи й від надміру почуттів.
Сольвейг узяла з рук Міляги пульт і вимкнула телевізор. Міляга відірвав зацькований погляд від згасаючої зозулі.
Лопухи ворушили скатертину й росли, й росли і стирчали вже зо всіх сторін стола.
— А можна я скажу? — тихо спитала Сольвейг.
Всі повернули до неї голови й вушка. Навіть Синюшник хруснув пластинкою, щоб краще бачити.
— На мою думку, — сказала Сольвейг, — на мою думку, до щастя нема нічого ближчого за квіти.
— Кактуса, — стрепенувся Міляга.
Міляга знав, що він каже. Пам'ятаєте, як Міляга втратив свою кімнату? Коли Чаша Щастя тріснула. І щастя стало трішки не вистачати. Тоді до кімнати, де мешкав Міляга поселили зозулю в дерев'яному годиннику. Зозуля понадилася перебріхувати Мілязі скільки тому жити лишилось. Зозуля почала Мілязі на нерви діяти. Надто мало йому кукукала. І злила його доти, доки Міляга не втік з власної кімнати. Так? Гаразд, це наприкінці. А спочатку — чому Міляга до цієї кімнати поселився. Не знаєте? А тому, що обожнював квіти кактусів. Ельфи впевнені: де подобається — там і є домівка. Мілязі ніде довго не подобалося. Доки не трапився один випадок.
Мотався якось Міляга Поперечкою. Знічев’я подивився на дерево. Дерево йому сподобалося. Тоді Міляга, від нічого робити, видерся на дерево. І побачив поряд із гілкою балкон. Балкон Мілязі теж припав до душі. Тоді з нічого робити Міляга вліз на балкон. На балкон вікно якесь виходило. Вікно Мілязі теж сподобалось. Тоді з того ж дива Міляга й у вікно заліз. До кімнати. А там, у кімнаті, куди заліз Міляга, він побачив кактуси, квітуючі кактуси. Такої кількості кактусів Міляга не бачив ніколи в житті. Це була не кімната, а чистісінько тобі кактусовий планетарій. Чисто тобі ботанічний кактусовий сад. Якийсь кактусовий рай. А Міляга обожнював квіти кактусів. Тоді він зрозумів, що нарешті знайшов собі житло. І залишився. Він позносив до нової домівки весь свій скарб: три мишоловки, жменю прищіпок, пальто першого ельфа й виграшну кришечку від пінки. А потім запросив на входини всіх ельфів Поперечки. На новосілля всі прийшли з подарунками. Навіть Рембік прийшов до Міляги. Там трапилась така кумедна історія. Та про це іншим разом. Певна річ, на нове місце Міляга забрав би не лише брелок із зображенням Ельфелевої вежі, але й прирученого великого білого ведмедя. Але, на щастя мешканців кімнати, прирученого білого ведмедя Міляга поки не мав. Тож він вирішив приручити плюшеве ведмежатка, що належало хазяйці квартири. Вона, як і Міляга, душі не чула за кактусами. А Міляга ще знав, — кактуси не тільки красиво цвітуть і мають приємний вигляд, але й прекрасно жуються одразу після цвітіння. Лоскочуть піднебіння своїми колючками.
До того ж Мілязі пречудово спалося в кактусах. Він почував себе принцесою на горошині. От так квітучі кактуси примушували тріпотіти маленьке серце Міляги. Ще до новосілля Міляга обслідував квартиру, де знаходилась ця кімната з кактусами, познайомився з домашнім цуциком Дружком. Повиганяв із кухні тарганів. Таргани повтікали у витяжку й блимали звідти очицяма. Вони обіцяли повернутися.
Той, хто любить суниці — шукає суничну галявину. Той, кому до вподоби ритми — має улюблену дискотеку, а Міляга знайшов собі кімнату квітучих кактусів і був безмежно щасливим. І чим більше кактусів там розцвітало, тим ліпше почувався Міляга.
Тож, коли Сольвейг сказала, що ближче квітів до щастя нема нічого, то Міляга зразу стрепенувся.
— Квітів кактуса, — вигукнув він. Тепер ви знаєте, чому.
Міляга знав, що казав. Ідея Сольвейг замінити щастя квітами, всім сподобалась. Може, не стільки сподобалася, скільки ледь заспокоїла переляканих ельфів. Ситуація зі зниклими пакетами щастя вже не здавалася безвихідною. Пластинчастий Синюшник пискнув, на нього подивилися.
Пластинчастий з вивернутою головою лежав біля книжкової шафи. Ідея з квітами навіть Пластинчастому з вивернутою головою сподобалась, бо він обожнював квіти плісняви. Чесно скажемо — він харчувався пліснявою. А квіти плісняви вважав найвишуканішим делікатесом. Тому він і приріс тоді до пеньочка трухлявого. Пам'ятаєте, коли з ним Сіма познайомилася? Той пеньочок був напрочуд запліснявілий. І якщо хтось думає, що пліснява не цвіте, те нехай він скаже про це Синюшникові Пластинчастому. Хоча з огляду на щастя, Пластинчастому було фіолетово. Фіолетово щастя ельфів. Затим, що щастя в Чаші ельфів належало виключно ельфам. На жодних мешканців Поперечки воно не розповсюджувалось.
Пліснява Пластинчастому так подобалася, що якось він вирішив зібрати гербарій квітів плісняви. Адже висихаючи, квіти плісняви перетворюються на порохняву. Зокрема тому Сіма з Синюшником роздивлялися енциклопедії в книжковій шафі. Вони шукали статтю про гербарії квітів плісняви.
А Сіма подумала й підтвердила:
— Егеж, певно що.
Сіма подумала не тому, що вагалася, а тому що Сімі навіть думати про квіти було приємно. Сімі не просто подобалися квіти, а хтозна як подобалися. Вона єдина серед ельфів розуміла, що Пластинчастий реально бачить квіти на плісняві. Бо Сіма сама їх бачила. Ну, майже бачила.
— Якщо не розумієш — вір, — так казала Сіма. А Сіма, наша Сіма, не тільки любила квіти, але й уміла створювати нові. Абсолютно нові квіти. Сіма здатна була вирощувати нові квіти, яких до неї, Сіми ніхто не вирощував. А це таки дійсно майже щастя. А може й без «майже».
Сіма мріяла стати квітникарем-модельєром. Для прикладу, якось Сімі закортіло винайти квіти для крокодила. Для підводного крокодила з річки на Поперечці. Того, котрий майже не спливав на поверхню. Жив на тиховодді річки на Поперечці. Той крокодил був страх яким злим. Сіма лише мимохідь бачила підводного крокодила, темно-зеленого від злості, мало не коричневого, і відразу вирішила, що повинна придумати щось таке, що зробило б крокодила добрим. Сіма багато разів питала у Рембіка, що любить крокодил. Рембік лише реготав і щипав ельфочку за бочок.
Рембік відповідав, що крокодил полюбляє ельфочок. Сіма вищала, а Синюшник незадоволено хмурив пластини. Проте Сіма не відставала і допитувалася у Рембіка раз у раз:
— Рембічку, будь ласка, ну скажи, що любить крокодил.
Сіма хотіла виростити квіти для крокодила на основі почуття любові, щоб той був доброзичливішим та приязнішим. Врешті решт, Рембік не витримав і ляпнув перше, що спало на думку:
— Крокодил віддає перевагу квітам із квадратним листям, які ростуть на качані як капуста. І щоб листя можна було б обдирати й користуватися ним, прикладаючи до хворого місця. І загортати в нього тарань. І, якщо дуже туго те листя згорнути — забивати ним цвяхи. Щоб користуватися листям можна було як заманеться. І щоб воно було водонепроникним, як целофан і хрустким. Затим, щоб можна було ніби платочком, обмотувати листям голову. Крокодил полюбляє, коли голова суха й хрустка, — вигадував Рембік.
Сіма протягом місяця створила такі квіти, а від себе вона додала чорно-біле листячко. Кольори відважних ельфів. Передала для крокодила квітуючий качан Рембіком. А потім питалася в Рембіка, чи став крокодил доброзичливішим, отримавши створені саме для нього квіти. Коли отримав подарунок, виготовлений Сімою, особисто для донного крокодила?
— А як же, — неохоче підтверджував Рембік. — Крокодил тільки-но квіти твої на качані побачив, негайно перестав бути злим. У ковбані сидить і не ворухнеться. Нанюхається твоїх квітів і благоговіє.
— У них же немає запаху, — здивувалася Сіма.
— А він мого кулака нюхає разом із квітами.
— А чому, чому, —раділа Сіма. — Тому що вони гарні? Тому що він має добрий смак?
— Тільки-но він кидає благоговіти, побачивши твої квіти, — пояснив Рембік, — я йому рило чищу. Чи що там у нього замість рила, у крокодила.
Щиро кажучи, донний річковий крокодил, після того як ельф Рембік став ельфіном, крокодилом бути перестав. Біля Рембіка не дуже-то лишишся справжнім крокодилом.
Ясна річ, доки Рембік не в річці жив, а на Поперечці, а крокодил у річці жив — тоді крокодилові привільно жилося.
Коли Рембік завдяки тій історії з порятунком Поперечки до річки перебрався, крокодилу скрутно повелося. Рембік забороняв цьому крокодилові всіляку живність жерти наліво й направо. Це раніше, коли ще Рембік, на березі, як і решта ельфів мешкав, тоді донний крокодил міг кого завгодно їсти. А як Рембік став ельфіном, то у крокодила меню перемінилося, і паща стала більше на рило поросяче схожа. Бо крокодилові в намулі донному довелося порпатися. Рачків шукати і скойки (мушлі). Добре, що хоч рохкати не почав. Вже як за порятунок жаби дякували Рембіку — прямо горою за нього стояли. Еге ж...
Таки Рембік чимало сил потратив, аби відучити крокодила на жаб нападати. І ще стільки ж, щоб крокодил квітами Сіминими почав захоплюватися. Мимоволі.
Щоб умовний рефлекс у крокодила виробився. Побачив Сімині квіти — і захоплюйся. Певно тому крокодил і сидів у намулі на самому дні й не висовувався, щоб не бачити Сіминих квітів. Зате тепер Сіма вважала Рембіка своїм головним консультантом по створенню штучних квітів. Штучних у тому розумінні, що не існуючих доти в природі. Найрозумнішим і найталановитішим ельфом на Поперечці. І Синюшник готовий був за Рембіком плестися куди завгодно. Помимо води та вогню, звичайно. У воді Синюшник розкисав. Після того, як Сіма створила квіти для крокодила, вона задумала квіти для слона. Він-бо такий велетенський, такий своєрідний — цілковите задоволення працювати з квітами для слона. Слонячі квіти необхідно виконувати великими, з особливим запахом і товстим стеблом. Таким товстим, щоб окрім самого слона ніхто не зірвав слонячі квіточки.
Гадаю, Синюшникові сподобались би квіти для слона. Він у всьому підтримував Симу.
А от Рембікові квіти для слона навряд чи сподобалися, адже слон — не річковий крокодил, і переконати слона полюбити Сімині квіти, таким же чином, як і крокодила не вдалося б.
Квіти для слона, то дрібниці. Апетит з їдою прибуває. Уявіть собі, Рембікові почуття, коли Сіма поділилась із ним планами вирощування квітів для полум’яної саламандри. Крокодил — то пусте, він у воді мешкає. Але фантазії Рембіка не вистачало щоб уявити собі як він прищепить полум’яній саламандрі любов до Сіминих квітів. До того ж вогонь — це так далеко від води. Рембік зрозумів, що далі будуть квіти для печерного ведмедя, щурозавра чи Тунгуського метеорита. І що це — понад його сили. Він почав переконувати Сіму, що вона — великий творець квітів. Що їй, Сімі, найліпше удаються квіти для створінь з тонкою душевною організацією. Створінь маленьких, тендітних і зворушливих. Тому, далі квітів для крокодила справи не пішли.
Сіма вирішила створити квіти для Лямби, Ляпки й Лякси.
ID:
230844
Рубрика: Проза
дата надходження: 24.12.2010 08:35:00
© дата внесення змiн: 24.12.2010 08:35:00
автор: Птицын Анатолий
Вкажіть причину вашої скарги
|
