«Зрозумій одне – ми не пара!» -
Останні слова мого кохання.
Навіщо він так зі мною?
Не розумію.
Але врешті-решт він прав –
Ми не одні.
Якась триклята чорна кішка
Між нами перебігла.
Я б знайшла б її та й
Завдала їй би перцю.
Але де її шукати – я, нажаль, не знаю.
Краще б їй не попадатись мені на очі,
Бо буде їй мордобій.
До чого тут
Бідолашна чорна кішечка? –
Спитаєте ви.
Й правда, до чого?
Це маленьке бідолашне створіння
Чорного помесу,
З зеленими очима
Та пухнастим хвостиком.
Чекає свого світанку,
Та ніяк не може його діждатись.
Бідолаха.
Сидить собі одиноко
На підвіконні
Та чекає свого господаря,
Наївне створіння.
Він не повернеться,
Бо його вже немає в живих –
Його заманила інша відьма.
Нещасна, вірна
Сидить собі, чекає.
Довго буде чекати,
Але ж вона не знає нічого.
Їй ніхто не скаже,
Не перекаже, не підскаже –
Все дізнається сама,
З часом.
Може її хто зустріне,
Може хтось до неї зайде,
А може і ні.
Ніхто не знає,
Що буде завтра,
Що буде з ним.
Ось так пройшло
Вже багато часу,
Вже багато води спливло,
А кішечка все чекає
Та чекає.
Харчується дрібнотою,
Типо миші,
П’є водичку дощову,
Але дощ не кожен день іде,
А пити все хочеться,
А вона все терпить -
Хоробра дівчина.
І ось нарешті хтось з’являється
На обрії шаленому.
Це звичайний парубок,
Літ двадцяти,
Не жонатий ще.
Дива.
Підійде до неї,
Візьме на руки,
Приголубить бідолашну,
Обійме та однесе до себе додому.
Там, чувачє, нагодує
Та покладе спати.
На ранок молодиця
Прокинеться у гарному настрої,
Забутая часом.
Вони побалакають,
Закохаються і будуть разом,
Навіки закохані до безтями,
І вона забуде свого хазяїна,
Як би вона не хотіла
Згадати його, в неї
Нічого не вийде.
27.01.10
що це означає?
