хоч кажуть, що всі люди особливі,
та кожен мав період у житті,
коли тобі немов врізають крила,
і ти без взлету бродиш по землі.
період: незвичайний, загадковий,
чарівний та водночас навпаки
отримав давно назву "підлітковий",
та я б його минула залюбки.
коли ти вже не віриш в Миколая,
в снігуроньку із добрим Дідусем,
коли бабай тебе вже не злякає.
лиш окрім спогадів відходить все.
коли стають вже піжмурки безглузді,
та крейда, що стирав ти об асфальт,
ті твердження: "мене знайшли в капусті",
той час вже не повернеться назад.
наівність та дитяча промайнула,
в повітрі розчинився щирий сміх.
лиш із слізьми ти згадуєш минуле,
воно уже помчало вище стріх.
так швидко сплинули роки дитячі,
і не зупиниш невблаганний час.
та й від образ уже ти не заплачеш-
згадай, коли сльозив останній раз.
та для батьків завжди життя ми квіти,
і не дорослі, може й навпаки,
хоч навіть і давно уже не діти,
ніхто не всилі зупинить роки.