Я любила тебе любити. Егоїстка ти скажеш, не так?
Вже не тягне тепер магнітом твій міцний на спині кулак.
Не лишилось ні сил, ні болю. Відпусти у загублений вир.
Я ніколи тобі не дозволю так любити, як ти любив.
Ти мене розпустив по світу – в різнобій на усі голоси,
А слова – то лишень москіти, тож мовчи, більше не проси.
Вже давно позривали жадно із колодок чужі замки,
Де ховались обман і правда, особливо обман бридкий.
Замість каменів – сталагміти, не дивуйся тепер чому
Я любила тебе любити, запроторивши рай в тюрму.
залишимо форму в спокою візьмемось краще за змістосвний аналіз, а він мені сподобався. Навряд чи можна назвати літературну героїню егоїсткою, навіть коли вона любили без взаємності і особливо сподобалося в кінці оте Твоє "я любила тебе любити" - гарно сказано, і якщо хтось і помітить тавтологію у цьому, то буде сотні разів не правим, Я обома руками "за" за такі вірші
Halyna відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Halyna відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Мушу вам сказати, що автор має право (і йому це рекомендовано) придумувати ліричного героя, образ, і, відповідно, історію для нього. Звичайно, є багато віршів, через які пройшла я. Але... мене навіть дратувати починає, що після кожного мого вірша мені пишуть різні поради, співчуття і тому подібне. Я і мої вірші - речі не завжди однакові.
Halyna відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Блін, ну чого усі мої вірші "чіпляють" на мене? В мене все чудово, просто ось таке написалося... і все. Думаю, я би й справді була егоїсткою, якби писала завжди тільки про себе і свої почуття