Я часто, дуже часто плачу.
Здається, що сльозами лиш живу.
Як паде світ, щоденно бачу,
І Бога за прощення всіх молю.
За прощення молю і зневажаю
Отих людей, що коять самосуди.
В лице їх особисто я не знаю,
Та знаю, не тварини ми. Ми люди.
Життя Бог дав, і він хай забирає.
Навіщо катувати, принижувати, гнобити?
Як тяжко, коли матір дитя своє вбиває,
Йому у цьому світі ще б жити і жити.
І діти, коли батька у землю заривають
Поскорше, щоб отримати усе його майно.
Скільки ночей не спав, цього вони не знають.
Зарили тебе тато. За що? За все добро.
А, бабця. Скільки їй лишилось в світі жити.
Ще рік чи два. А може навіть й ні.
Лишив тебе онучок в сараї тихо гнити.
Її лишив в сараї. А декого й в гімні.
Та плачу я найбільше за дітками малими,
Які не знають щастя, батьківського тепла.
Була би моя воля. Були б ви всі моїми.
І все, що в моїх силах я дати б вам могла.
29.09.09
Я думаю життя все розставить по своїх місцях.. Але думаю людей що прочитали його він не залишить байдужим...І вони стануть іншими в почуттях до своїх близьких...
Ярина Яра відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Тема важлива і дуже дискусійна... Скажу вам по секрету я противник рими взагалі... Я за думку у вірші.. Все інше не грає ролі... Щось подібне у вас... Мені подобаються люди які порушують правила.... Все добре ви написали.. Боляче....Ваші слова ранять і намагються достукатись до глибини нашого серця....
Ярина Яра відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за розуміння. Головне, щоб ці слова не лишилися просто словами.
Не потрібно плакати, за життя треба боротися, стверджувати хороші ідеали, ними жити, Господь розсудить всіх, але ми повинні пам*ятати, що ми люди!
Ярина Яра відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Борюся з усіх сил, збиваю коліна в кров, часто доводиться стояти на колінах, але я встаю, постійно... І вставатиму, знаючи, що потрібна своїм рідним, своєму синочку.