Життя поета варте тільки згадки,
Недолею спаклюжене навік.
Мов промінь сонця, на його нотатки
Впаде сльоза з примружених повік!
Згадається все те, що промайнуло,
Залишивши відбиток у віршах,
Все те, що не зламало й не зігнуло,
Але вселило невимовний страх.
Слова, такі прості і доленосні.
Розбурхана свідомість, мов листки,
Які штурмує вітром пізня осінь,
Безсильна, щоб затьмарити думки.
Згадаються наївні сподівання,
Сюжети і палітри почуттів,
Миттєвості свободи і кохання,
Що варті тисяч прожитих життів.
Ілюзії безмежності і волі
У відблиску розтрачених років...
Життя поета, наче спалах долі,
Римує біль і смуток між рядків.
Життя поета, наче спалах долі,
Римує біль і смуток між рядків.
Останні два рядки - мотто вірша. Основна думка викладена грамотно та досить вдало. Вірш викликає певні роздуми, дозволяє задуматися над темою, що викладається.
Іван Юник відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00